Глава 37

Мертл-Біч не розчарував Кіру. А м'який теплий клімат подобався їй найбільше. Вона, корінна мешканка Нью-Йорка, хоч і любила саме місто, але терпіти не могла нестабільний клімат, у якому зросла. Особливо холодні зими. Сильний вітер, що пронизував, при високій вологості незмінно змушував Кіру мерзнути. Не рятували її шарфи, шапки, рукавички та тепле взуття. Справді, Нью-Йорк – місто, яке не знає компромісів.

Тепер вона неквапливо гуляла вулицею в останній день зими в одній тільки теплій кофті. Тринадцять градусів і свіже тепле повітря робили її нескінченно задоволеною своїм вибором. Поруч із нею на повідку біг пес. Так, вона наважилася завести собаку. А ще вдома на неї чекав рудий кіт. І вона почувала себе щасливою.

Кіра посміхнулася і згадала день, коли зважилася поїхати до притулку для тварин і забрати кота-білку, якого сама ж туди і віддала, прихопивши з собою й покинутого собаку. Так у неї з'явилися два перші в її житті пухнастих друга. Обидві тварини були непородисті, але це її анітрохи не бентежило, адже довірливі, віддані пухнасті товариші не давали їй можливості відчути себе самотньою.

Повільно прогулюючись вулицею з пальмами і милуючись лінією пляжу з білим піском, вона вкотре відчула захоплення від того, що вона бачила. Саме тому вона й купила невеликий милий будиночок сільського типу у цьому районі міста, де було тихо, приємно та затишно. Ідеальне місце, щоб народити та виростити дитину в гармонії з природою.

Вагітність стала для Кіри часом повного усамітнення. Вона намагалася переосмислити життя, яким жила до цього, і дійшла висновку, що абсолютно загубилася і заблукала в світі, який був їй чужий. Так уже вийшло, що життя поставило її в певні рамки, і вона з кожним днем ​​крутилася в нескінченному вирі нікчемних проблем. У результаті цей агресивний хаос поглинув, переваривши з її амбіціями, і виплюнув до чортової матері. Тільки зараз, коли вона мала достатньо часу виспатися, прогулятися по набережній, почитати книгу, вона, нарешті, зрозуміла, як багато втратила.

Свідомість потроху очищалася від непотрібних атрібутів розпіарених нібито щасливого життя успішної людини. Дорога квартира в кращому районі міста, модний одяг від кращих брендів, крутий автомобіль, повага, шана, багаті залицяльники на жодну хвилину не зробили її щасливішою. Це була постійна гонитва за чимось кращим, ніж ти вже одержав. Неважливо, чого ти досяг. Завжди було чого прагнути.

Але в якийсь момент усе втратило сенс. Досягнення перестали приносити задоволення та радувати. І Кіра почала повільно занурюватися в болото набридлої рутини. Вона розуміла, що потрапила в пастку, стала заручником життя, про яке мріяла. Але як було зупинитися, якщо стільки сил поклала, щоби цього досягти. Ні, вона не могла.

І ось в одну мить її стабільний, зрозумілий, забезпечений світ впав. І що лишилося? Нічого. У всьому, що вона робила, як виявилося, не було жодного сенсу. Вона втратила роботу та репутацію, її життя наче обірвалося. І це стало початковою точкою у власному процесі самопізнання: вона переглянула своє ставлення до себе і своїх потреб у бік поліпшення, виключила суворі правила, рамки, в які заганяла себе, намагалася порозумітися з новою собою, впоратися з бурхливими емоціями і вгамувати почуття.

Найскладнішим стало визнати помилки. Їх було досить багато, щоб відчути себе винною, каятись і захотіти вибачитися перед собою та людьми, яких вона ламала на шляху до успіху та примарної мети. Кіра змінилася і більше не боялася ні себе, ні ворогів чи непередбачуваних обставин. Вона стала тією, якою хотіла, – вільною, відкритою миру та любові. Вона інакше відчувала своє тіло. У ній зростало нове життя – у неї буде син. Це наповнювало її серце невідомим раніше тріумфуванням. Кіра поступово ставала іншою людиною.

Переїзд, зміна клімату, спосіб життя принесли нові знайомства. Місцеві жителі містечка були дуже тактовними, милими та привітними. Для Кіри, яка звикла до лицемірних, меркантильних, цинічних особин, які здебільшого оточували її в минулому житті, добрі чуйні та прості люди Мертл-Бічздавалися інопланетними жителями. Вона не знала, як поводитися з ними.

Але її сусіди, містер та місіс Девіс, не слухаючи заперечень, допомагали обжитися на новому місці. Показали їй інфраструктуру міста, познайомили з місцевістю та всіма силами допомагали прижитися на новому місці. Ще вона познайомилася з Норою Стоун. Ця життєрадісна жінка була продачинею у квітковому магазинчику поряд з будинком Кіри. Вони якось швидко потоваришували, наче були знайомі ціле життя.

Для Кіри цей магазинчик став улюбленим місцем проведення часу. Екстер'єр маленького магазину вирізнявся оригінальністю, був виконаний у стилі арт-деко з використанням бронзових, дерев'яних елементів та фактурних тканинних оздоблень. Широка вітрина відкривала погляду стильні композиції квітів. Вона приходила до нової подруги, щоб допомогти, а заразом милувалася квітами і процесом створення квіткових букетів. Запах у цьому магазині стояв дивовижний. Кіра не могла надихатися привабливим ароматом троянд.

Їй подобалося спостерігати за кропіткою роботою Нори, від якої та отримувала задоволення. Кіра щиро вважала подругу геніальним флористом. Букети Нори виходили виразними, модними та унікальними. Вона вміло об'єднувала в єдину композицію найбільш, здавалося, несумісні кольори, відтінки та квіти.

Нора труснула кучерявою гривою, перев'язаною шовковою хусткою, і критично примружила очі, оцінюючи свою роботу.

– Ну як тобі? – Запитала вона.

– Це шедевр! – щиро захопилася Кіра.