Я все ще поряд

Розділ 3. Легкий переляк

 

Додому поверталась у піднесеному настрою. Навіть, крики, чи інші звуки із сусідньої квартири мене не бентежили. Їх взагалі чути не було. Уперше, я видихнула з великим полегшенням. Дома відчувала себе, як у своїй тарілці. Таке відчуття, що й немає того набридливого сусіда, який доводив мене до божевілля.

У тиші прийняла душ. Розслаблено розляглася на дивані й почала дивитись телешоу. Можу собі дозволити. Тепер, я відчувала спокій. Не знаю, що сталось із тим індиком, але хай так і далі буде. Сподіваюсь він потрапив під машину, або втопився у власній ванній.

Оце б потішило моє самолюбство. Тільки тиша тепер насторожувала. Не давала розслабитись. Лякала до мурашок по тілі. А, якщо з ним і, правда, щось сталось? Та, кого я обманюю. Амбал вище мене на голову. З ним точно нічого не могло трапитись. Хіба, що під тролейбус потрапив. І на превеликий жаль, вижив.

Живуча тварюка.

Телевізор відійшов на планку нижче. Розслабленість зникла й повернулося давлення зі стін. Відчувала його так, як ніколи. Стало неспокійно. Тиша і, справді, руйнувала мізки.

Пройшлася по кімнаті. Зрозуміла, що починається панічна атака. Потрібно швидко перевірити, що з тим ідіотом сталося. Бо я вже просто не витримувала власної напруги. Тіло було натягнуте, мов струна й тепер боліти почили м’язи.

Дивно, ніколи такого страху та втрати свідомості не відчувала. Відвикла від тиші й тепер у голову лізе казна, що.

Вийшла в під’їзд. Підійшла до квартири сусіда. Приклала насторожене вухо. Нічого. Ніяких зайвих шумів. Могильна тиша, від якої волосся на тілі ставало дибом.

Я голосно ковтнула, коли лампа в приміщенні почала мигати. Ставало лячно до одуріння. Хотіла вже кричати, коли на мої плечі лягла важка рука. Холодна така. Схожа на камінь. Я завмерла. Серце перестало битися. Легені скрутило в тугу нитку. Я не те, що ворухнутися боялась, а й очі заплющила.

— Ти, що тут робиш, так пізно? — солодко проспівав знайомий голос, який я чула досить розпливчасто.

Ноги не втримали і я повалилася на землю. Благо руки чоловіка притисли мене до себе і я не впала. Не розбила собі голову й лишилася живою. Ну, і страх.

Мене відразу підняли на руки, мов я пір’їнка. Почула брязкання ключів. Легкі матюки і скрип відкриваючих дверей. Усе. Далі туман. Трохи аромату одеколону. Я ж втратилась у темряві. Разом і загубила там свої думки. Реалі і свідомість…

***

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше