Я все ще поряд

Розділ 6. Вибір, який змінив життя

 

На спір із цим красенем сусідом я збиралась, як на війну. Гарно провела час у душі. Привела свою копну волосся в порядок: підсушила, підкрутила, пришпілила. Готово. Далі був мейк. І тут моя фантазія розігралась. Дай тільки пензля в руки і вийде неперевершена краса. Мона Лізу я із себе малювала десь із годину. Вийшло не так красиво, як на картині, але й не менш ефектно. Далі був прикид, який ой, як довго я обирала. Зупинилася на приталеній, червоній, довгій сукні. З відкритою спиною ззаду. З вирізом на стегні. Ще і дрібними блискітками. Ох… Які види, які вигини. Та тут ціла Мерлін Монро власною персоною.

Оглянула ще раз. Покрутилася перед дзеркалом, мов на подіумі. Схвально усміхнулася. Дістала з тумби телефон і набрала свою відбиту на всю голову подругу.

— Ну, що ти там, зібралась? — заговорила, коли вона взяла слухавку й почала пихтіти.

— Вже, майже, — закрякала вона.

— Зрозуміла. Чекатиму тебе біля входу. Па-па, люба, — усміхнулася і помахала ручкою в телефон. Збоку, мабуть, мій жест виявився б дуже смішним, але я звикла.

Ну, що ж… останній штрих. Кілька пшиків парфуму і я готова. Можна йти. 

Поїхали!

Починаємо грати на публіку і крутити хвостом перед мужиками. О-о-о, як я це люблю. Відчуваю смак виграшу на язиці. Хто ж відмовиться від такої краси?

Подругу я чекати не стала. Негоже мені на вулиці в такій красі стояти. Ще, хто вкраде ненароком. І, тоді вже і спір вести буде ні з ким. Тому, я ефектно запливла всередину. Ох, бачили б ви ті очі чоловіків, які викручували голови, щоби тільки подивитись у мій бік. А, чого коштували ті слини, які вони не встигали витирати з підборіддя. Як же це зачаровувало. Заворожувало і придавало мені впевненості у своєму образі. Ах! Чого ж коштував сам погляд мого конкурента. Діма, аж вирячив очі, які летіли до самих орбіт. Я ж дама горда й хитра. Блимнула очима, а на губи напустила легкої посмішки, яка врізалась у серце, не одному чоловіку.

Скажу, чесно, що і Дмитро блищав, як нова копійчина, або алмазик. Його чорний костюм із білою накрохмаленою сорочкою, так личив його обличчю. Його темне волосся було зачесане назад, а очі зеленої трави, горіли, як два вогники.

Зловила себе на думці, що його образ до біса йому підходить. А, ще. Від дуже врізався мені в серце. Але цього неварто нікому знати.

— Почнемо? — обережно запитала, коли підійшла ближче. Аромат парфуму врізався в ніс та закрутив голову. Довелося схопитися руками за балку, яка стояла біля мене. Як же дурманить, зачаровує, інтригує наша затія. Особливо те, що чекає після. Я вже і згідна програти. Видатись у руки цьому напищеному індикові. Стати його здобиччю.

— А, може, передумаєш? Натомість ми зможемо розважитися разом. Без усіх спорів. Я б відвів тебе в секретне місце, — усміхнувся. Подивився на мене з надією і протягнув келих із шампанським.

Я блиснула очима. Приняла келих із його рук і замислилась. Якщо я зараз зацілую цих чоловіків, то буду гидуватись усе своє життя. Тому піти з цим Мачо непогана ідея. У такий прекрасний Валентинів день, я перехотіла грати. Хочу розслабитись. Відчути кайф від життя. Не сама. З кимось. І цей «якийсь», виявився бабій Діма. Непоганий варіант. Я б сказала екзотичний.

— Знаєш, а я не відмовлюсь. Щось у тобі змінилось і мені це не аби, як подобається, — підморгнула йому й надпила трішки ігристого. Прийняла лікоть чоловіка та пройшла вглиб клубу.

— Мені так приємно, що ти прийняла моє запрошення, — полив медом на мої вуха.

— А мені, як приємно. Не хотілось цілувати всіх цих… — я зам’ялась. Перевела погляд на набитий клуб бабіїв і здригнулась.

— Як я тебе розумію, — протягнув. Усміхнувся. Притягнув мене до себе. Заграла музика й ми затанцювали пристрасне танго. Від якого мурахи пішли по тілу. Жар розлився по венах. Мого тіла торкалися палаючі руки сусіда, якого до сьогодні, я так палко ненавиділа. Тепер же, я до знемоги не хочу його випускати зі свого поля зору. І, не випущу. 

Притислася ще міцніше до його тіла. Вигнулась, як тільки могла. Дозволила йому непристойні жести. Непристойну поведінку. Непристойно володіти моїм тілом.

— Це було… — ледь вимовила через важке дихання. Захекана, червона і з палаючими очима, я дивилася на такого ж чоловіка.

— Пристрасно, — додав він, ковтаючи пекло у своєму роті.

— О-о-о, так, — протягнула усміхаючися.

— Ходімо. У мене для тебе дещо є, — узяв мене за руку.

Я ні на секунду не засумнівалась. Попрямувала за ним куди очі бачили, або куди мене тягли. Божевілля. Невимовне й гаряче. Хіба таке, можливо? Я йшла сюди з одною метою — виграти. А виходжу з зовсім іншою, або з іншим.

Тільки побачила його й щось перемкнуло. Відмовило. Втратило свій сенс і повернуло життю кольору. Зараз його тепло зігрівало, проникало до самого серця, яке гепало, пробиваючи, грудну клітку.

***


 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше