Розділ 7. Заколот у метро (частина 1)

Мені снився якийсь… важкий сон. Нечіткий. Я його погано запам’ятала. Отже, навряд чи це ясновидний сон. Просто звичайний… такі зазвичай також сняться.

Але через нього я втомлена й невиспана. Якась наче виснажена. На пари йти зовсім не хочеться… та ще й дощ на вулиці. Який огидний день.

Минуло кілька днів відтоді, як я познайомилася з Сашком (Алексом). І на своє нещастя, зустріла його біля гуртожитку… виявляється, він також навчається в університеті Шевченка, та ще й на біологічному факультеті. Живе у гуртожитку неподалік. Повірити не можу, що тепер буду бачити цю сяючу морду так часто. Він ще й умудрився привітатися зі мною, вигукуючи слова ледь не на всю вулицю. А голос у нього досить дзвінкий…

– Боже, Юля, ти знаєш цього красунчика? – прошепотіла до мене Яся.

– На своє нещастя, так, – скривилася я. – Краще з ним не зв’язуйся.

– А чому? На вигляд хороший хлопець…

«Ще й старший на кілька років. Красень, немає слів… А які у нього очі гарні, такі ясно-блакитні… А волосся…»

Коли це ти вже очі його встигла роздивитися? Та загалом, це не важливо.

– То він лише на вигляд такий, Ясю. Повір мені на слово.

– Коли ти встигла з ним познайомитися?

– Нещодавно лише… він знайомий мого знайомого.

– Свята?

Я кивнула. І досить про нього розпитувати.

Алекс, як я і припускала, користувався популярністю серед дівчат. І одногрупниць, і старших, і молодших, і взагалі усіх довкола… та прям зірка, що тут скажеш. Не часто зустрінеш такого чарівного хлопця – і красивий, і ввічливий, і розумний. На перший погляд – просто ідеал. Місцевою знаменитістю скоро буде. Йому ще в співаки/моделі/танцюристи піти, то взагалі…

Але ради Бога, чим зараз ти, Алексе, займаєшся?! Чому би тобі просто не припинити цей дощ, який мене будить своїм набридливим крапанням?

Та загалом, не варто. Я вже й так прокинулася. І на пари час. Але дощ я таки припиню – від нього голова ще розболиться. Хоча зазвичай я намагаюся не втручатися у природу й погоду, але справді, цей дощ просто нестерпний.

Визирнула у вікно й подумки розвела хмари. Подалі, подалі… йдіть звідси, крапайте своїм дощем деінде.

– О, дощ припинився, – радісно мовила Яся, підійшовши до мене й визирнувши у вікно.

Моя заслуга. І навіть без прекрасного Сашка обійшлися.

– Сподіваюся, погода сьогодні буде гарною, – щебетала Яся. – Дивися, як хмари рвучко розійшлися… Може, знову сходимо сьогодні в кав’ярню?

– Можна… стій, у яку кав’ярню? Ту саму?

– Так, а що? І до речі… це ж у ній працює твій знайомий?

У тому й справа. Думаючи про те, що знову доведеться перетинатися із цією особистістю, я не хочу повертатися у ту кав’ярню. Але… пригадуючи, як добре проводити час із Ясею…

– Гаразд, можна й туди, – погодилася я.

І нехай тільки той Сашко спробує втрутитися й завадити. Він пізнає усю мою силу всемогутньої…

Але спершу треба посидіти на парах. Зазвичай я ставилася байдуже до навчання… воно не було для мене важким. Але як же зараз хотілося, щоб пари скоріше закінчилися… Хоч і на лекції розказували щось важливе, але я почала куняти, пускаючи слова мимо вух. Так і задрімала.

Та раптом – видіння. Багато людей, паніка… поліція. Це була якась станція метро. Чому ж усе так раптово…

Я прокинулася. Буває, що яснобачення прокидається вдень, коли я куняю. Але тоді видіння нечіткі й містять мало інформації. Ясно одне – щось трапиться у метро. Тільки де саме? Я метром поки ще користувалася не часто, не так і довго у Києві встигла прожити, тому погано там орієнтувалася… Яка ж це була станція?

І коли це «щось» моє трапитися? І головне, чого я так і не зрозуміла – що саме..?

– Мені треба терміново поспати, – пробурмотіла я.

– Що? Хочеш спати? – витріщилася на мене Яся. – Ти погано спала уночі?

– Угу… – і я схилилася на стіл.

Якщо зараз не засну, то так нічого більше і не дізнаюся. А питань надто багато. Як же погано, коли такі важливі сни приходять вдень… чому ж не вночі? Головне, що вночі снився якийсь мутний важкий сон, який я геть не запам’ятала і який зовсім не має ніякого відношення до мого майбутнього.

А ось це, що сталося у метро, думаю, якось стосується мене. Інакше чому б воно мені снилося?

Заснути не вдалося – пролунав дзвінок. І ми з Ясею попленталися на наступну пару… та до того, як вона встигла початися, я підійшла до Славка й мовила йому кілька слів.

– Сьогодні щось має трапитися, але я не знаю, що саме, – мовила я, позіхаючи. – Вибач, сьогодні надто втомлена. Будьте насторожі, може трапитися щось масштабне і погане…

– Я помічав, що в одному місці скупчується багато негативу, – мовив той.

– Де саме? Там є поблизу метро?

– Територія широка, метро захопить у будь-якому випадку, – гмикнув Славко. – А що… це якось його стосується?