~ Екстра (6) ~

Одного разу наснилася мені просто жахлива катастрофа. Яся спотикнулася і впала у калюжу. Вся промокла, а тоді захворіла… Загалом, просто жахливо.

Звісно, це був сарказм. Нічого такого жахливого і надзвичайно загрозливого тут не було. Але чому цей сон мені наснився вночі? Він ясновидний чи просто дурнуватий сон? Я зрозуміла, що варіант перший, коли визирнула у вікно – усе було мокрим і на сонці виблискували свіжі калюжі, схоже, вночі йшов дощ.

Але ж нічого страшного й не трапиться, якщо Яся через свою неуважність впаде у калюжу, подумала тоді я. Та чомусь мені стало шкода дівчину і я вирішила за нею простежити. Якщо я просто слідкуватиму, щоб вона не спотикалася, то нічого такого не трапиться…

Отже, йшли ми разом на пари. Вона як завжди щось захопливо розповідала, та я навіть не слухала… Легенько притримуючи її під лікоть, я старалася йти обабіч калюж, щоб вберегти неуважну Ясю від небезпеки. Якщо вона не впаде в калюжу, не захворіє, то однією проблемою буде менше – чим не вигода? А раптом вона сопе вночі, якщо у неї нежить?..

У моїх же інтересах не мати у кімнаті людини з простудою.

І ось настав цей момент – прямо тоді, коли ми оминали велику небезпечну калюжу, Яся умудрилася зашпортатися за власні ж ноги! Як добре, що я тримала її під лікоть і змогла втримати.

– Ой-ой, ледь не впала, – полегшено посміхнулася вона. – Дякую. Так ось, послухай…

Вона продовжила свою розповідь. А я змогла видихнути з полегшенням – небезпеки уникнули. Але…

Краєм вуха я почула, як ззаду нас здійнялася зграя голубів. Якщо врахувати їхню траєкторію, то вони пролетять прямо над нашими головами, що може добре сполошити Ясю і вона через переляк ще звалиться у калюжу поряд… цього не можна допустити.

За моєю командою голуби різко спікірували вгору, навіть не долетівши до нас, а тоді продовжили свій шлях. Це трохи здивувало перехожих, але Ясю – анітрохи, тож вона спокійно продовжувала свій хід.

І коли ми вже майже підійшли до свого пункту призначення, на нашому шляху знову була смуга перешкод – болото, калюжі і де-не-де шматки тротуару. Тут треба буде слідкувати за Ясею обачно. Вона ж ось щебетливо веде свою розмову, навіть не підозрюючи, яка небезпека може їй загрожувати… Тому я стала тримати її міцніше.

Йшла я дуже обережно, обираючи найбільш безпечний шлях. І водночас спостерігала за Ясею, щоб та ненароком об щось не спіткнулася чи просто не впала на рівному місці. Та раптом із моєї кишені щось випало і я зупинилася, щоб підняти. Як ви розумієте, для цього мені довелося (всього на мить!) відпустити Ясю і…

Вона почала падати. Прямо на рівному місці. Я досі не розумію, ЯК ВОНА ЦЕ ЗРОБИЛА, але чорт забирай, вона почала падати прямо в калюжу!.. Щоб усі мої старання не були даремними, мені довелося «піймати» її телекінезом, при цьому не повертаючи голови, а тоді обережно повернути її на місце таким чином, щоб вона вважала, що вона втримала рівновагу.

– Ой, ледь не впала, – ніяково усміхнулася вона.

– Постарайся бути обережнішою, це вже вдруге… – пробурмотіла я. – Ходімо швидше далі.

Якщо ви думаєте, що вона дослухалася до мене, то ви помиляєтеся. Яся ще багато разів падала, іноді навіть просто на рівному місці… та на щастя, без особливо поганих наслідків.