4.

-Ну, і як? – спитав Борис Годовик. Цього разу він сидів у себе вдома, перед комп’ютером, а із другом спілкувався Скайпом. Судячи з того, що бачив на екрані за спиною Валерія, той сидів у своєму кабінеті вдома. Не дивно: офісу, як такого, в них не було. Бізнес був задуманий та організований таким чином з самого початку – тому, коли багатьом іншим довелося перелаштовувати усі процеси на віддалену роботу, вони просто змогли продовжити займатися тим же, чим і раніше. Лише попит зріс. Вкотре Борис подумав, що його друг, здається, і це знав… От як можна було передбачити, та зробити єдино вірний висновок, як повинен працювати бізнес у таких умовах?

-Побували на місці. Дещо побачили… - Валерій розповів про те, які висновки вони зробили. – А тобі таки цікаво?

-Так, уяви собі. – Борис міг би сказати: мені цікаво тому, що цікаво тобі. Але вирішив цього не робити. – Але я теж часу не втрачав… Поки сидів на складі та чекав, поки сировину привезуть, та можна буде її розподілити, - сів за комп’ютер, дещо пошукав… Знаєш, на кого наш Михайло Янченко працював?

-Ні. Здається, на фармацевтичну компанію…

-Саме так. Компанія називається, уяви собі, «Фарма Зона», але головне, що входить до холдингу «Прогрес Плюс».

-Тобто – належить Максиму Шинкаруку? – здивувався Валерій.

-Так. Разом із багатьма іншими бізнесами. – Максим Шинкарук був особистістю відомою, хоча й не дуже публічною. Крупний бізнесмен, про якого багато сперечалися – чи можна його віднести до олігархів. Сам він у політику ніколи не ліз, і про те, що «ставив» президентів чи міністрів, теж ніколи не казали, хоча традиційними для України способами свій бізнес, мабуть, захищав. Років п’ятдесяти п’яти, тричі одружений, але своїх дітей не мав, й років через десять усі будуть намагатися здогадатися – кому ж дістанеться його бізнес… Якщо, звісно, тоді усім буде до того, включно із самим бізнесменом. Зараз ніхто б не узявся робити прогнози на такий термін. Зв’язуватися із Шинкаруком було не варто, але обидва розуміли, що розпочавши розслідування, вже не зупиняться. До того ж, можливо, й не виникне конфлікту інтересів… Бізнесмен має сам бути зацікавленим дізнатися, хто ж вбив його співробітника, - якщо тільки не сам його замовив… А співробітник мав бути цінним, якщо отримував зарплатню, достатню для купівлі новенького «Дукаті». – Але й це іще не усе. На цю «Фарма Зону» він працював років з сім. А до того – у одному дослідницькому інституті. І знаєш, чим він там займався? Вірусологією!

-Яка актуальна тема! – посміхнувся Гішпан. – Зараз. Але не тоді. Ти гадаєш, його компанія могла … створювати вакцину? Чи займатися іще чимось подібним?

-Уявлення не маю. Як і про те, чим саме він займався у своєму інституті. Але можу спробувати дізнатися…

-Як?

Борис картинно розвів руками.

-От ти не розумієш мене … щодо мотоциклів… А це дає свої переваги! На цьому грунті я багато кого знаю. А вони, у свою чергу, мені допоможуть знайти тих, в кого можна дізнатися…

Про братерство мотоциклістів Валерій вже неодноразово чув, а тому вирішив цю тему не розвивати.

-Ну, спробуй. А іще щось цікаве є?

-Так. Пам’ятаєш нашого учорашнього знайомого?

-Олександра?

-Так. Тобі не здалося дивним, що, коли уся сім’я займається похороном, він переймається мотоциклом?

-Трохи. Але він сказав, що … йому це ніби доручили. До того ж, окрім того, що «Дукаті» коштує чимало, гадаю, покійний сам би не хотів, щоб із його «конем» щось трапилося, чи не так?

-Так. Але усе це … все одно було дивно. Тому я перевірив, що цей Олександр та його брат собою являють. Так от, брат, - його звати Кирило, - як і батько, та на відміну від Олександра, на мотоциклах їздить. Але сам зайнявся іншими справами, а питання щодо мотоцикла перекинув на брата, який його водити не вміє…

-Тоді це справді дивно, - сказав Валерій, підніс руку до обличчя. А потім знову потер великим пальцем кільце на середньому.

-Так, хоча мені дивно, скільки людей не вміють їздити на мотоциклі, - посміхнувся Борис, та продовжив. – Але я «пробив» цього Олександра. В них із батьком, виявляється, були погані стосунки, та й із братом теж. Й ти ніколи не здогадаєшся, через що.

-І через що ж?

-Через політику! В нього, як виявляється, досить специфічні погляди. Та діяльність. Ти колись чув про таку партію – Лівий Український Національний Альянс, скорочено ЛУНА?

-Ні. Але цікаво, якщо колишній боксер створює партію УДАР, то хто ж за професією керівник цієї? – розсміявся Валерій.

-Не знаю. Але можна з’ясувати…  Справа не у тому. Поєднання націоналізму із лівою платформою… Ти розумієш, що це таке? Зараз же ніхто не буде вживати термін «націонал-соціалізм», правда? Так от, наш знайомий – не просто їхній активний член, а друга людина у київському осередку.

-Це ж треба… А у розмові – нормальний ніби! – здивувався Валерій.

-Ну, ви ж, мабуть, про політику не розмовляли. А от із батьком вони увесь час сварилися на цю тему. Той … скоріше, був прихильником Порошенка. Але не можна сказати, щоб фанатом, і взагалі, політика його цікавила далеко не у першу чергу. Але розмови про лівий націоналізм його дуже дратували. Й із братом в Олександра відносини зіпсовані, той був на стороні батька. Ось тому його й … відправили займатися другорядними питаннями, навіть, незважаючи на те, що, на відміну від брата, він не міг сам дати собі раду із мотоциклом.