28

Під подушкою завібрував телефон. Скривившись, Данило потягнувся до смартфону і скинув вхідний виклик. Годинник показував пів на одинадцяту. Зазвичай він прокидався раніше. У пам'яті спалахнули події минулого дня, реальність впала на голову, як гірська лавина.

Данило повернувся на бік: поруч лежала Ксюша. Її руді локони безладними хвилями падали на подушку, вії тремтіли уві сні, ковдра сповзла, оголила дівчину до пояса. На плечах — розсип дрібного ластовиння, на животі він помітив родимку, схожу на серце.

Ксюша тихо зітхнула, залишаючись і далі в обіймах Морфея. Данило жадібно розглядав її гарне тіло: пружну двієчку, приховану чорним мереживом, плоский живіт, округлі стегна. Насилу відвів погляд. 

Вона увірвалася в його розмірене життя, у його квартиру, навіть у його ліжко. Як це сталося? У скронях шуміло, дихання збилось, як після довгої пробіжки. Він хотів наплювати на свої заборони, розбудити Ксюшу поцілунком, позбавити залишків одягу та вивчати її тіло губами, руками, язиком. Вони б весь день не вилазили з ліжка, це вже Данило точно знав.

Він тихо засміявся. Вчора Ксюша застала його без сорочки та пронизувала завороженим поглядом. Сьогодні він попався на той самий гачок. Розглядав її так, ніби ніколи раніше не бачив жіночого тіла. Утримання до добра не доводить. Коли він востаннє був із дівчиною? Здається, більше року минуло.

Але він хотів тільки Ксюшу, руду кумедну дівчину з пронизливо-зеленими очима. Данилові подобався її сміх, що нагадує дзюрчання весняного струмка. Її поцілунки п'яніли дужче шотландського скотчу. Вчора він стримався, але не можна, щоб таке повторилось.

У вітальні задзвонив телефон, пролунав тихий голос Асі. Данило чортихнувся, схопився з ліжка, одягнув джинси та синю футболку, відкрив жалюзі. Грайливі промінчики сонця впали на руді локони Ксенії.

Будити її зовсім не хотілося, але настав час повернутися до свого напрочуд нудного життя. Погуляли і вистачить. Йому ще проект доробляти.

Данило сів поруч із Ксюшею, прибрав з її обличчя заплутане пасмо волосся і поцілував у плече. Вона скорчила кумедну гримасу, що означає лише одне – відчепіться від мене, будь ласка, дайте спокійно поспати. Усміхаючись, він доторкнувся пальцями до її щоки і тихо сказав:

— Вставай, сонько.

Ксюша солодко потяглася, позіхнула і розплющила очі, захищаючись долонею від яскравого денного світла. Її сплячий погляд поступово знаходив проблиски свідомості, на губах заграла зніяковіла посмішка. Данила затопило хвилею незвичної ніжності. Ксюша була такою милою, домашньою і красивою в момент пробудження, її хотілося цілувати і обіймати, пити з нею каву, розмовляти про якісь дрібниці, дивитися погані комедії під однією ковдрою. І завжди прокидатися разом, щоб бачити цей щасливий блиск у її очах.

Про що він взагалі думає? Ось так просто – забити на свої принципи, на перепони, що вибудовуються протягом року? Махнути рукою на втрату друга, на свою здичавілість і просто насолоджуватися ванільними посиденьками з Ксюшею? Але ейфорія рано чи пізно спаде, і що тоді?

А тоді гримне розчарування – вона зрозуміє, що саркастичний викладач не такий уже й чудовий: весь у роботі, друзів немає, з батьками майже не спілкується, бо мати звинувачує його в тому, що трапилося з Романом, а вітчим тримає нейтралітет.

І навіщо їй, молодій студентці, вічно зайнятий, побитий життям чоловік? Одних почуттів замало для щасливого майбутнього.

— Про що ти замислився? – Ксюша терла заспані очі кулачками і мило жмурилась.

Але розлучитися з нею він не міг. І впустити у своє серце боявся. Замкнуте коло.

— Вам з Асею скоро треба йти. У мене багато роботи накопичилося, – прохолодно відповів Данило.

Ксюша здивувалася, в її очах майнула образа, але він квапливо піднявся з ліжка і вийшов у коридор. Зник у ванній, увімкнув воду в душі і довго стояв під пружними струменями води, обмірковуючи подальші дії. Не можна поспішати. Ніяких більше поцілунків та ночівель в одній квартирі. Вони будуть переписуватись у телеграмі, бачитися на парах, можливо, кілька разів сходять у кіно чи на концерт.

І за цей час він повинен зрозуміти, що змінити у своєму житті. Давно настав час вилізти з болота: зателефонувати старим друзям, нормально поговорити з батьками, вирішити питання з роботою. Данило похмуро посміхнувся: навіть у думках він забороняв собі думати про брата.

Після холодного душу він прийшов на кухню. Ася розливала гарячу каву, а Ксюша споруджувала бутерброди з ковбасою та сиром. Так, звідки в холодильнику з'явилася їжа?

– Я в магазин збігала, поки ви спали, – відповіла Ася на його німе запитання. — Є ще сир і фрукти, будете?

— Ні, дякую, бутербродів вистачить. Згадаю студентські часи, – хмикнув Данило. На першому та другому курсі він часто снідав бутербродами з дешевою ковбасою, на сир грошей не вистачало.

— Як спалось? – спитала Ася. — Я вчора втомилася сильно, мабуть, не в ту кімнату потрапила. Ви вже вибачте.

Ага, сказала таким тоном, ніби Данило їй подякувати повинен. Перевів погляд на Ксюшу: збентежена, розчервоніла, старанно ховає очі, рухи метушливі, на межі істерики. Образилася на нього.

– Чудово спалось, – відповів Данило. – Тільки хтось хропів під боком. Не знаю, щоправда, хто це міг бути.