Я зустріну тебе навесні

40

У кімнаті була лише Ася. Вона сиділа на ліжку, запустивши пальці у світле волосся, і дивилась у вікно. Подруга здригнулася, коли почула грюкіт дверей, і посміхнулась мені. Виглядала Ася погано: опухлі очі, почервонілий ніс, міцно стиснуті губи і розпатлане волосся. Невже завжди життєрадісна Аська нещодавно плакала?

– Привіт, – сказала вона. — Розповідай, як все пройшло?

— Щось трапилося? – стурбовано запитала я.

– Та нічого, – Ася скривилась і обняла коліна руками. – Невдало з'їздила додому, з родичами посварилася. Типова ситуація.

— З мачухою?

— З нею у нас завжди перепалки виникають. Ксю, ти ж знаєш, у мене складні стосунки з родиною, я не готова вивалювати все на тебе.

— Ти впевнена? – я вдивлялася в подругу, не знаючи, як їй допомогти. Якщо Ася не хоче розповідати, із неї кліщами правду не витягнеш.

— Ксю, я хочу дізнатися, що ж сталося між тобою та сексі-викладачем. Давай розповідай. Я уважно слухаю, – Ася дістала з холодильника апельсиновий сік, розлила його по кружках і простягла мені смішну чашку з кудлатою совою в окулярах. – І пікантних подробиць побільше, я хочу все знати.

Я впала на ліжко та якомога детальніше описала події минулих двох днів. Гарячі нічні подробиці я, звичайно, опустила, сказала лише: "О, це було незабутньо". Чим більше я розповідала, тим веселішою ставала Ася. В її очах з'явився бешкетний вогник, щоки горіли ніжним рум'янцем, а губи розпливалися в підтримуючій посмішці.

– Ксю, я така рада за вас, – підсумувала Ася. — Все у вас буде добре, я впевнена. І те, що він у коханні не зізнався, це правильно. Він дорослий серйозний чоловік, скаже тоді, коли буде готовим до цього.

— Про кохання я нічого не казала. Але ж в мене є інші почуття…

— І в нього є, але навіщо кричати про закоханість, якщо можна почекати трохи, дізнатись одне одного краще, можливо, пожити разом, а потім освідчитися? – заперечила Ася. — Мені здається це правильним. Закоханість минає, ось як у мене до Вовчика, а любов залишається надовго, інколи навіть назавжди.

— А я вже надумала зайвого.

— Ти в цьому фахівець, Ксю. Перестань себе накручувати та насолоджуйся стосунками з нормальним чоловіком. А ще краще — слухай все, що говорить твоя мудра подруга, — підморгнула мені Ася. – Я поганого не пораджу.

 

***
– Прокидайся, лекцію свого Данила проспиш, – крізь пелену сну почула я гучний клич подруги.

— І якого фіга її поставили так рано, та ще й у понеділок? – застогнала я, скидаючи з себе пухову ковдру.

Біля шафи затрималася на довгі хвилини. Я хотіла вибрати щось дуже гарне, жіночне, а не звичайні футболки із джинсами. Внизу завалялась єдина чорна спідниця.

– А що там із погодою, Ась?

— Google показує +8. Та й сонце світить. На вихідних таке жахіття творилося: грім, блискавка, град, злива. Весна тріумфально повернулася до наших країв.

Що ж, чому б не натягнути на себе спідницю? Замість футболки я обрала синю картату сорочку. На лекцію ми з Асею запізнились: і маршрутки були забиті, і в ліфт влізли аж з третьої спроби.

Ася впевнено постукала у двері та завалилася в аудиторію. Я зайшла наступною, тут же кинула допитливий погляд у бік викладацького столу: ось він, мій чоловік, такий рідний і красивий, у чорних штанях та білій сорочці із закоченими по лікті рукавами. У грудях защеміло від іскристої теплоти в очах Данила.

Ми з Аською сіли за першу парту. Я так і не змогла зосередитися на лекції: просто дивилася на викладача і посміхалась, ловлячи його чіпкі погляди. Здається, він щось говорив про постмодернізм та культурні феномени, але чи це важливо?

– Сьогодні я відпущу вас раніше, не шуміть у коридорі, заняття ще йдуть, – дивлячись на мене, заявив Данило.

Мурашки забігали по шкірі. Це натяк? У жодному разі я не поспішала йти: спостерігала, як старости простягали журнали, як, переминаючись з ноги на ногу, зупинялися біля столу симпатичні однокурсниці.

– Якщо у вас немає запитань щодо теми лекції, прошу мене не затримувати, – відмахнувся від настирливих студенток Данило.

За десять хвилин до дзвінка аудиторія спорожніла, а я підійшла до викладацького столу.

– І куди ж ви квапитесь, Данило Володимировичу? – облизнувши губи, спитала я.

– Скучив за однією рудою студенткою, дражнить вона мене своєю короткою спідницею і палаючими очима.

— І що ж ви хотіли зі мною обговорити, Данило Володимировичу?

– Мені подобається, коли ти мене так називаєш, – хрипло сказав Данило. – Повтори ще.

– Данило Володимировичу, а якщо хтось увійде до аудиторії?

Втягнувши повітря, він притис мене до столу.

— Тоді вони побачать мою спину, нічого більше, Ксенія, не турбуйтесь.

А далі світ закрутився та зник, коли ми злилися в жаданому поцілунку. Це було так неправильно, зухвало і хвилююче: всього за кілька метрів знаходилися двері, кожен міг увірватися в аудиторію і побачити, як викладач затискає біля кафедри свою студентку. Але я продовжувала відповідати на поцілунки, відчуваючи азарт від того, що нас можуть застукати. Кров вирувала у венах, тіло горіло і нило, а ноги підкошувалися, здаючись під чоловічим натиском.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше