Початок чогось нового

(Інга) 

Через 3 години пошуків я нарешті знайшла Аню, вона сиділа в одній з кав'ярень які розташовувались в парку. Як я на неї натрапила , це взагалі окрема історія , але всетеки я її знайшла. 

По ній було видно , що вона дуже засмучена. Очі були опухші , а на лиці ще не стухли червоні плями. 

• -Все добре ?-підсівши запитала я.
• -Ні. Ні не добре.
• - Вибач , що невгледіла за тобою.Завтра Андрій , десь о першій принесе твого светра сюдиж.
• - Я не бажаю його бачити.
• - Між вами сталось непорозуміння. Вам необхідно поговорити. Навіть якщо ви не знайдете спільної мови.
• - Я не знаю... Я запуталась , з однієї сторони він правий , я доволі жорстока людина , з іншого мені образливо це чути.
• - Від нього?
• - Що від нього?
• - Тобі образливо це чути від нього ? Схоже він тобі сподобався. - я лукаво посміхнулась спостерігаючи як вона червоніє.
• - З чого ти це взяла.
• - Ні з чого. Ходімо до дому?
• - Угу, ходімо.

Я відчувала себе Амуром. Вони підходяща пара , обидва гарні та завзяті. От тільки Аня більш спокійна та засереджена , а Андрій активний та непосидючий. От тільки різниця між ними в 6 років , різні принципи та життєві ситуації , це може дуже заважати...

(Аня)

В дома на мене чекала мама. Хоча було ще не пізно і не темно , вона всерівне хвилювалась. 

• - Дівчино , де ти була ? І , що на тобі за кофта.
• - Я гуляла , кофту мені позичили , тому що свою я облила.
• - Чим ?
• - Соком , схоже мультифруктовим. - відрубала я.
• -  Я , звісно, розумію ,що ти вже виросла , як фізично , так і психічно , але наступного разу , попереджай мене, що прийдеш пізніше ніж зазвичай.
• - Так , добре. - для мене було новиною , що мама так спокійно віреагувала на моє "пізнє" повернення.
• Моя кімната зустріла мене сонною тишею. За ці 5 років що я живу в цій кімнаті я жодного разу нічого не змінила. Чомусь мені від цього стало тоскно та не пособі , наче я потрапила до чужого дому , як не дивно таке почуття спіткало мене вперше.
•  
•  Наступного дня одразу після школи я попрямувала до кав'ярні в якій мені мали залишити мій светр. Я гадала якщо вже майже третя то і його там не буде. Та нажаль помилилась.
•  Андрій сидів за віддаленим столиком в затишному куточку. Помітивши мене він м'ягко усміхнувся та підвівся. Підійшовши я протягнула йому пакунок з кофтою , яку напередодні попрала.
• - Ань , давай поговоримо.
• - З вчорашньої розмови мені достатньо. Оскільки я поспішаю , можеш залишити светр собі. Розвернувшись я попрямувала до виходу , та хлопець не відставав. На 15:30 в мене були танці. Тому я й спрвді поспішала.
• - Ань , я прошу вислухай мене.
• - Вчора Ви не бажали вислухати мене. - навмисне звернулась офіційно , аби зрозумів що він мені чужий.
• - Для чого цей тон. Тиж знаєш мене.
• - Ні , нажаль ми з Вами не знайомі , от тільки Ви думаєте , що знаєте мене.
• Нащастя я вже була біля будівлі студії  танців.
• - Просто дай сказати !- він вискочив перед мене. - Вибач. Вибач , я був не правий. Інга мені все пояснила. Пояснила чому ти так нелюбиш сигарети. - зрозумівши що він знає про одну з найбільших трагедій мого життя , і від спогадів , мої очі наповнились слізьми. - Я не знаю як загладити свою провину. Я наговорив тобі жахливих речей. - я опустила голову , щоб хлопець не бачив моїх сліз , які як я не намагалась , вже не могла зупинити.
• - Досить. Мені болюча ця тема.
• - Ти пробачиш мені?
• - Для чого тобі моє пробачення?
• - Бо ... Бо я хочу... Щоб ти усміхалась.
• Ці слова наче змусили мене отямитись. Я перестала плакати.
• - Ти мені подобаєшся. - сказав хлопець.
• - Тиж мене зовсім не знаєш.
• - Я дізнаюсь. Якщо ти не готова до стосунків бо не знаєш мене , то давай ... Просто погуляєм , 5 разів. Якщо я тобі не сподобаюсь , чи ще щось , то я більше ніколи не підніму цю тему.
• - Добре. Один прокол. Один прокол і ми більше ніколи не зустрінемось. - обійшовши хлопця я попрямувала до танцювальної студії через дорогу.
• - Можна запитати куди ти так поспішаєш?
• - В мене репетиція.
• - Репетиція ?
• - Так я скоро виступаю на конкурсі танців.
• - А в якому стилі.
• - Я вивчаю різні стилі здебільшого бальні. - я вже стояла біля дверей. - Мені час іти.
• - Можна подивитись ?
• - Так , але це рахуватиметься за першу прогулянку.
• - Так сильно не хочеш мене бачити?
•  Провівши його в студію , я пішла переодягатись , і заодно подумати,  що взагалі відбувається ?!
• Не те щоб Андрій мені не подобався. Так він гарний , але я його зовсім не знала як людину. До тогош він мене сильно образив , хоча я йому вже пробачила , але як тепер довіритись не знала. Переодягнувшись у білу сукню за коліна , та зв'язавши волосся я рушила на репетицію. Сьогодні вчителя не мало бути , тому тренування проводили ми з Максом.
•   Максим був для мене як брат. Зовні ми були дуже схожі , темно каштанове волосся та голубі очі. Коли нас вперше поставили в пару то гадали, що ми двійнята або брат з сестрою. Тай характерами ми також були схожі. Такіж незмінні флегматики.
•  Зайшовши до зали я побачила як хлопці розмовляють , розмахуючи руками. Обидва були знервовані та розлючені. Помітивши мене вони одночасно змінили гнів на ласку , та почали усміхатись як бовдури.
• - Ходімо , нам вже час репетирувати. - галантно подавши мені руку сказав Макс.
• - Так. Ти можеш сісти біля протилежної стіни. - відправивши хлопця під стіну де немає дзеркал , ми почали танцювати.
•  Можливо дався в знаки досвід , або присутність хлопця але я танцювала дуже натхненно , намагаючись рухатись ще плавніше ніж зазвичай. Після півторигодинної репетиції змучені , проте задоволені ми підійшли до Андрія. До мене заговорив Макс.
• - Ань , там твоя сукня прийшла з ательє.- ми замовляли нові костюми для конкурсу. 
• - Ооо , це круто !
• - Мені довелось відправити її перешивати.
• - Але чому? - я помітила як зблиснули лукаві вогники в очах співрозмовника.
• - Воно тобі замале в грудях.
• Мої очі округлились. Такої нахабності від завжди вихованого та тактовного друга я не очікувала , боковим зором я помітила як Андрій всім тілом напружився , проте стримувався.
• - Звідки тобі знати , чи так воно і є ? - запитала я.
• - Ну ми з тобою з 6 років танцюєм в парі , до тогош я бачив тебе в різних сукнях. І знаю на око якої ширини в грудній клітці повинна бути сукня для тебе. Ну я пішов. До наступного разу. - махнувши рукою друг попрямував з зали.
• Андрій сидів похмуріший грози.
• - Щось сталось ?- запитала я.
• - Ні , нічого.
• - Я бачу , що щось сталось.
• - На скільки ви близькі ?- хлопець подивився мені прямо в очі. В тих очах було стільки смутку й болі.
• - Ти про що?
• - Про того танцюриста.
• - Він мені як брат. - чесно відповіла я.
• - А він так не вважає. Гаразд , ходімо ?
• - Куди ?
• - На каву. Я почекаю доки ти переодягнешся.
•