10

   Я чекав її на даху однієї особливої багатоповерхівки. На цьому даху колись висадили дерева які тут прикрасно прирослись. Трохи постаравшись я перетворив це місце на маленький куточок романтики.  " І від коли я став так роздумувати ?" 

 Мабуть з того часу як по фуха закохався в звичайну на перший погляд дівчину. 

 Вона поволі змінювала мене з середини. 

Ми проводили не так багато часу разом як мені б хотілося. 

 І ось нарешті 5 зустріч. Я впевнений , що вона погодиться стати моєю дівчиною. Ми так добре ладнали. Вона як ніхто розуміє мене. І вже ,мабуть і якби схотів , не зміг би відірвати її від себе. Та я і не хочу. Нічого я так не хотів в житті як її взаємності до себе. Я готовий чекати вічність. Все що вона попросить я готовий виконати , навіть не вагаючись, навіть не думаючи. Невже справді можна так сильно любити ?!

 І ось вона прийшла. Бордоба сукня, підбори. Гарно вкладене волосся. 

 Вона не бачить  мене. Я сидів у темряві не освітленого саду. Вона стоїть розгублена та трохи налякана. Я ввімкнув електрику. 

 ( Аня)

Навколо все запалало мільйонами зірочок -вогників. Кожне дерево на даху було всіяне цими вогнями. Навіть над головою , теж були гірлянди. 

Я не одразу помітила стіл біля якого стояв Андрій. В руках він тримав горщик з білою орхідеєю. 

 - Привіт. - він привітався першим коли я підійшла. - Це тобі. - простягнув квітку. 

• -Дякую. Я нічого не приготувала ...
• - Це нічого. - він виглядав впевнено та спокійно. І цим навіть трохи заспокоював мене. " Зберися Аню, це той же Андрій ,ось тільки до біса гарний. "- сідай. - він відсунув стільчик та прикрив мої плечі пледом. - Щоб не застудилась.
• - Тут дуже гарно. Ти сам все зробив ?
• - Майже ... Міша допомагав.
• - Зрозуміло. Я хотіла про дещо тебе попросити.
• - Цікаво про що ?
• - Я розпочинаю не великий косметичний ремонт в кімнаті ,ти міг би мені допомогти?
• - Звісно. А коли ?
• - Завтра.
•  
• Вечір тягнувся поволі ,та нам було добре у двох , просто мовчати. Ми мовчки їли , лише час від часу переглядалися.
• Андрій заговорив першим.
• - Я хотів би дещо тобі сказати , та дещо запитати.
• - Спочатку говори.
• - Ходімо вже звідси , трохи прогуляємося. Вже доволі пізно.
• - Гаразд. - такий поспіх здивував мене.

 Нічне місто зустрічало тишею та вогнями ,в цій його частині навіть машин було небагато. 

Я вирішила проявити ініціативу. Акуратно взялася рукою за його лікоть ,ніби зібралася поправити взуття. Та так і не відпустила , навіть коли ми продовжили іти. 

 Він час від часу поглядав і тільки загадково посміхався. А я не як не могла заспокоїтись. Було таке відчуття , що всі люди врадіусі кілометра чують гупотіння мого серця. Тим часом ми зібралися до парку. 

• -Пам'ятаєш ,я хотів дещо сказати? Так от...