Глава 3. Пожежа на Фіролені

І ось настав час святкування Геловіна. На щастя, це була неділя. І можна було почати свято раніше. Це особливо наполегливо вимагав Джейкоб, який ще з самого ранку прийшов в мою кімнату та без зупинки жестикулював.

Він стежив за тим, як всі жителі нашого будиночку, разом з міс Вітріз, прикрашали хату, готували напої та частування. Дженні приготувала багато пряників у вигляді гарбузів та капелюхів відьом. Виявилося, вона володіє досконало чарами подвоєння.

Це виявилося дуже доречно. Так багато солодощів з одного кілограму борошна ніколи б в житті ніхто не приготував.

Про свої справжні плани, чому я надумала святкувати цей день, я нікому більше не казала. Але ідея всім сподобалася. Тож, коли ми готувалися днем ​​до вечірки, на нашій території вже була добра частина академії. І можна було тільки дивуватися, як усі вмістилися тут.

До вечора все було готово. Та виглядало чудово.

Стежка від центральної площі до нашого будинку була прикрашена гарбузами, з якими мені допомогли студенти Емемазу. На деревах висіли павутиння та вирізані з паперу кажани. А навколо будиночку було безліч сучасних прикрас, які рухалися й видавали звуки. Особливо милою мені здалася голова відьми, яка виглядала з могили та кричала лайки. Залишалося сподіватися, що професорку Слоу не хватить серцевий напад, коли вона почує не самі приємні слова на території свого факультету.

Джейкобу теж ця відьма сподобалася. І він, користуючись своєю особливою магією, примудрявся постійно вмикати її. Від чого багато хто вирішив, що прикраса несправна. Але вимикати відьму ніхто не збирався.

Прийшов час святкування.

Здавалося, тут зібралося не менше за половину академії. Багато хто змайстрував своїми руками костюми. Навіть в мене була накидка з марлі, що зображувала привида. На більше в мене не вистачило ні часу, ні фантазії.

Всі студенти лякали один одного, відбирали солодощі та робили купу фотографій. Професори вирішили за потрібне не з'являвся на подібному. Але я знала, що Алекс з Саймоном десь поруч. Адже вони знали, через що все це почалося й до чого може привести.

Втім, я з Райаном й Тіффані теж були насторожі. Мене дуже хвилювало, що може утнути володар межисвіту, коли зрозуміє, що всі ці старання не дадуть результату.

Я обережно стежила за хлопчиком, який тинявся між студентів та спостерігав за тим, як дотримуються всі традицій.

Час минав, а нічого не відбувалося.

І ось, з'явилася міс Вітріз й повідомила, що прийшов час закінчувати свято.

Всі почали повільно збиратися, нагортаючи побільше солодощів в кишені. А Джейкоб стояв перед мисочкою пряників й жадібно дивився на них. Я розуміла, що він дуже хоче спробувати їх. Але це було неможливо.

- Гей, малюче, - я непомітно покликала його, щоб сторонні не помітили, що я розмовляю неясно з ким. - Не журися. Ми, ж, все одно, добре провели час.

Хлопчик обернувся й щось закричав. На жаль, я не чула його. І він знав це. Тоді він замахав руками в різні боки. І всі прикраси, які ми з такою старанністю створювали, загорілися в один момент.

Почалася паніка. Студенти молодших курсів заверещали й почали бігати на всі боки. Старші намагалися разом з міс Вітріз загасити пожежу. І, незрозуміло звідки, з'явилися Алекс з Саймоном. Вони спочатку допомогли всім, хто панікував, покинути територію Фіролену, а потім приєдналися до гасіння пожежі.

Десь за годину ми загасили весь пожежу. І вислухали довгу лекцію про заходи безпеки від професорки Слоу, яка була з нами усе вогняне шоу.

- Йдемо розмовляти з Джейкобом? - запитав Алекс, коли всі розійшлися.

- Звичайно, - кивнула я. - Правда, я злюся на нього через те, що він вчинив. Але мені шкода його.

- Мені теж, - кивнув Алекс. - Може, спробуємо пронести солодощі до межисвіту? Раптом йому вийде їх поїсти?

- Я якось так бутерброди там їла, - згадала я. - Може, і йому вдасться?

Ми взяли пряників та вирушили до входу у межисвіт.

Але переходити завісу між світами нам не довелося. Джейкоб сидів на сходах та плакав. Я вказала Алексу, де він, бо він не міг його тут бачити, і підійшла до хлопчика.

- Малюче, пам'ятаєш, я казала, що може не вийти, - сказала я тихо й сіла поруч з хлопчиком.

Алекс також сів і з сумнівом подивився на те місце, куди дивилася я.

- Давай завтра прийдемо до тебе, - запропонував він. - Пограємо разом. Чай поп'ємо.

- Скажи йому, що це не обов'язково, - пробурчав Джейкоб. - Особливо, чай.

- Дуже, навіть, обов'язково, - твердо сказала я. - Не журися. Ми пряників принесли тобі. Щоб ти спробував їх в межисвіті.

- Пройдений етап, - продовжував хмуритися хлопчик. - Я неживий. Зі мною ваш досвід поїдання бутербродів не пройде. Тож, не скуштувати мені більше справжнього морозива.

- Малюче, будь ласка, не переймайся, - я погладила хлопчика по спині. - Морозиво - це ж не головне. Є ще багато інших радощів в житті.

- Пропоную завтра влаштувати перегляд мультиків на телефоні Есмі та гру в Твіст, - сказав Алекс з награною веселістю. - Ми проведемо вечір разом. І будемо з допомогою нашого старого заклинання поїдати попкорн. І, нехай, це не зовсім те. Трохи смак його відчутний.

- Ну, гаразд, - Джейкоб невпевнено кивнув мені. - Завтра не запізнюйтесь. Я буду чекати вас з нетерпінням.

- Інша справа! - я розтріпала волосся на голові хлопчаки. - Не забудь нафантазувати все необхідне. І налаштуватися на чудовий вечір.

Джейкоб кивнув та покинув нас.

А ми з Алексом до самого ранку пробули там, ховаючись від сторонніх очей.