Частина 16

Повернемося до наших шановних альфа, бета, гама та омега відмінників. Дізнаємось, хто це такі і як боротись з ними на полі змагань за відмінний табель або хоча б не двійковий, як кодування в інформатиці. Думаю, легко здогадатись, що над маківкою нашої відмінниці палає зірка Альфа. Кицюня — останній бастіон і єдина фортеця на шляху незнання.

«Якщо Соля не відає відповіді не це запитання, то що ж уже говорити про інших протирачів спідниць і штанів...» — такі думки похапцем проповзають в ту частину вчительського мозку, яка відповідає за штампування негативних оцінок. Це ваш час взяти ситуацію під контроль, якщо, звісно, здобуті вами знання ще не встигли висипатись крізь щілини в пам'яті.

Ви ще зумієте вставити свої гіпотетичні відповіді, поки педагогиня накачує повітрям легені для обуреної тиради. Тим часом відмінниця буде вдавати глибоку задуму, ніби в цей самісінький момент в її голові тривають процеси переосмислення буття, а не гадання на уявних картах таро на рахунок вірної відповіді.

Одна порада — коли відповідаєте, то говоріть голосно і швидко. Знайте, біля вас чатує, точніше гордо височіє на шкільному троні справжня альфа тигриця. Якщо порушити хоча б одну з цих умов, то вам доведеться помахати мережаною хустинкою гарним оцінкам. Тільки скажете: «Османська імперія була заснована в 1299 році», як відмінниця поспіхом почне просторікувати про зовсім ненужденне життя першого султана Османа, про його державу, політику, навіть Диван з візирами приплете. А якщо її не зупинити, то готуйтесь почути оповідку про способи і методи становлення дружиною султана від Роксолани, яка вже замучилась кожного дня танцювати. А те, що цю неординарну особистість клас буде вивчати в наступному році — справжнісінька дрібничка для кицюні.

Невинно кліпаючи очима, вона вам відповість, що ми однаково це вивчатимемо, то чому ж не зараз довідатись більше? Але в нашої відмінниці є й ненависні моменти навчання. Ви про це навіть і не здогадувались? Думали, що вона закоханим поглядом дивиться на схід, де розташована школа? Не вважайте, що альфа вашого класу весь час бідкається, чи сірий прибулець випадково не втік із живого куточку і саме зараз біжить нести жах і хаос у лави учнів. Так, її можуть виводити з рівноваги труди, інформатика, фізкультура чи музика. Але попри все вона не любить зовсім інше. Це неможливість висловитися, відповісти на запитання, перетворивши весь урок на монолог імені Соломії.

Таку перепону для розвитку ораторського мистецтва нашої відмінниці створює зовсім не хворе горло. Розмірковувати над цим питанням довго не потрібно, адже відповідь, он вона — дряпає дату в шкільному журналі. Кожен з легкістю може уявити себе на місці нашої кицюні.

Отак йдете в школу із чистою душею (всі сім уроків вивчені), горобців рахуєте по дорозі від нудьги, сподіваєтесь на фонтан класних оцінок... А на уроках вас прохають помовчати і сидіти, як збентежена полівка в норі, яка не бажає потрапити на вечерю до голодної сови. Відмінниця дуже такого не любить. На у роках нерідко розігруються ситуації такого типу:

— Що таке політика блискучої ізоля ... — вчителька.
— Політика Англії... — відмінниця не дає педагоги ні навіть задати питання.
— Тихо, Солю! — вчителька.
— Ммм ... — відмінниця.

Педагогиня з поважним виглядом пронизує поглядом лави учнів, яким насправді глибоко байдужа політика Англії невідомого століття:

— Хто відповість, окрім Соломії?
— .... — клас, вдаючи мертвенну тишу, не затьмарених наукою умів.

Раптом почулося несміливе скиглення з задньої парти:

— А який це параграф? — той, кому не шкода власної шкірки.
— Двадцять шостий, — в істерички, тобто історички, і кицюні раптово прокинулася солідарність.

— А що це ви й номера параграфа не знаєте?! Скільки уроків ми над ним сльози проливаємо?! В програмі на вивчення цього матеріалу відведено два уроки! — вчителька гірко скаржиться на долю, скоса зиркаючи на настінний годинник.

«Коли вже закінчиться цей обридлий урок, тому що мені вже так кортить випити кави...» — в цей час думає історичка.

Мрії бувають в кожного різні. Хто бажає тільки отримувати зарплату, а хтось вперто тягне лапки до заповітної дванадцятки.

— Так я можу розповісти, — відмінниця вдає збентежений ідеал політики Англії кінця 19 — початку 20 століття: «Моя хата скраю, нічого не знаю, нічим не заважаю».

Історичка, закотивши очі і благаючи допомоги і сил у стелі, яку взагалі не втягували у конфлікт, знесилено шепоче:
— Не варто ...