Як позбутися дівчини?

Глава 10

Ілона жовтою фарбою забарвлювала осінній пейзаж на полотні та повністю поринула в роботу. Проте так здавалося тільки зовні. Насправді вона перебувала у своїх роздумах. Після побачення в кінотеатрі, Антон більше не телефонував. Вона не хотіла набридати, тож теж не нагадувала про себе. Його поведінка дратувала, відштовхувала й щось нашіптувало на вухо – тікати від цього хлопця якнайдалі. Проаналізувавши дії Антона, дівчина дійшла висновку, що він й досі кохає колишню дівчину, є скнарою, нечепурою та абсолютно не вміє поводитися у суспільстві. Всі ці якості тільки їй на користь, знайшла ідеального кандидата на роль свого чоловіка, щоб потім розлучитися.

Сподівалася, що батько заспокоїться і не видаватиме її заміж вдруге. Такими чином вона і гроші отримає, і залишиться вільною птахою. Треба тільки потерпіти декілька місяців. Але ці місяці з Антоном можуть перетворитися на пекло. Вчора вона змушена була зателефонувати, щоб поцікавитися чи приїдуть сьогодні його батьки. Невпевнена відмовка щось про хворобу матері звучала неправдоподібно. Він поспішно перервав розмову, навіть не поцікавившись про її справи. Батько спочатку лютував, а потім підозріло заспокоївся. Це насторожувало й Ілона чекала на якусь витівку. Скрип дверей змусив відірвати погляд від полотна й перед очима виник батько.

- Обідом у нас важливі гості. Одягни гарну сукню й приведи себе до ладу.

- І на кого ми чекаємо? Родичів Антона не буде.

- Знаю, і взагалі цей Варновський мені не подобається. Даремно ти з ним зв’язалася.

Ілона й сама не знала за які гріхи доля звела її з Антоном. Проте, щоб не стати безправною рабинею Климюка, обирала менше зло в особі Варновського. Вона відклала пензлик убік й гордо заявила:

- Серцю не накажеш, я його кохаю.

Почулося важке зітхання й Едуард похитав головою. Направився до виходу і наостанок буркнув:

- Я не впевнений, що він відчуває до тебе те саме. Переодягайся, гості скоро приїдуть.

Він зник за дверима, так і не сказавши, хто відвідає їх обідом. Ілона одягнула теплу в’язану сукню, оскільки весь час замерзала, а у просторому залі було дещо холодніше ніж у решти кімнатах. Нанесла на обличчя макіяж та накрутила довгі пасма волосся, й тепер вони сягали плечей. Дзвінок у двері сповіщав про прихід гостей. Дівчина поглянула у своє зображення у дзеркалі й видавила з себе посмішку. Спускаючись по сходах, почула знайомий голос, що змусив хвилюватися. Хотілося, щоб це їй тільки здалося й цього чоловіка тут не було. Розчарування огорнуло гарячою хвилею, коли посеред залу побачила Климюка, який дарував розкішний букет білих троянд її матері.

Він розвернувся й їхні погляди зустрілися. Чоловік зовсім не змінився з того часу, коли вони бачилися востаннє. Глибоко посаджені сірі очі окреслювали дрібні зморшки, коротке темне волосся ледь прикривало голову, гострі вуха візуально видовжували кругле обличчя, а тонкі вуста посміхнулися до Ілони. Сірий піджак приховував трохи округлий живіт, а дорогий годинник на руці підкреслював його статус. Дівчина не розуміла чому він тут, а букет червоних троянд, які простягнув їй чоловік, змусили припускати найгірше.

- Ілоночко, дуже гарно виглядаєш. Це тобі.

Дівчина невпевнено взяла букет до рук та тихо подякувала. Антон ніколи  не подарував би їй квіти, а якщо таке диво і сталося б, то вона змушена була б їх оплатити. Загранюк, як справжній господар, запросив усіх до столу. Ілона помітила, що стіл накритий тільки на чотирьох і хвилювання засіли в грудях. Наче почувши думки своєї доньки, Едуард озвучив:

- Настя відпочиває з Аполлоном за містом, тому ми обідатимемо у такому тісному колі.

Клим’юк, сідаючи за стіл, не стримався від коментаря:

- Молодята вже визначилися з датою весілля?

Ілона здогадувалася чому батько запросив Олександра на цей обід. Він все ще розглядав свого ділового партнера як її майбутнього нареченого. Їй довелося сісти поруч, оскільки всі місця були вже зайняті. Підозрювала, що таке розставлення тарілок не випадкове. Вирішила розбити всі сподівання на їхнє можливе подружнє життя й втрутилася в розмову:

- Майже, вони одружаться одразу після мого весілля.

- Ти виходиш заміж? – на обличчі чоловіка з’явилося розчарування. Він потягнув за кінці серветки так, що вона натягнулася та мало не розірвалася. Вгамувавши свої емоції, чоловік розстелив її на колінах. – І хто той щасливчик?

- Антон. Ми з ним давно зустрічаємося шістнадцятого лютого у нас запланований пишний банкет.

- Взимку? Чому такий поспіх. Очікуєте на поповнення?

На своєму животі відчула масний погляд. Їй хотілося сказати «так» і одним словом позбутися від небажаного нареченого. За неї відповів батько:

- Ні, що ти. Зустрічаються вони тільки три місяці й тут за весілля почалися розмови. Молодь, гаряча кров, що поробиш. Але я не впевнений, що воно відбудеться. Її Антон відмовляється знайомити нас зі своїми батьками і взагалі поводиться дивно.

Батько майстерно перевів тему розмови й впродовж обіду до неї ніхто не повертався. Олександр весь час намагався приділити увагу Ілоні. Випадкові дотики, які хвилювали, міжрядкові компліменти, заховані у загальних фразах та липкі погляди, змушували дівчину нервувати. Не витримавши такої уваги, Ілона підвелася з-за столу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше