Глава 12

Інструктор наказав забиратися у корзину. Антон перший заскочив у неї й промайнула думка, щоб вирушити у цей політ без Ілони. Він навіть не намагався допомогти їй залізти до корзини. З байдужістю на обличчі, спостерігав як дівчина ставить ноги у спеціальні отвори та намагається підтягнутися. Їй руку подав інструктор й з його допомогою Ілона опинилася всередині. Смаглявий хлопець стояв на землі та дивився на неї із захопленням в очах:

- Обережно, я не дозволю такій красуні впасти.

Антон сильніше стиснув поручні у своїх долонях. Якщо цьому парубку так сподобалася Ілона, то нехай би одружувався з нею. Дівчина ввічливо посміхнулася:

- Дякую за допомогу, проте я би і сама впоралася.

- Не сумніваюся, але якщо б і падали, то опинилися б у моїх руках. Я б обов’язково впіймав.

Такий завуальваний флірт дратував Антона. Він, з великим бажанням припинити ці воркотання, звернувся до пілота:

- Довго ще, коли відлітаємо?

- Готуйтеся і тримайтеся міцно.

Повітряна куля перетворилася у яскраву сферу та відірвалася від землі. Кошик був малий і Ілона стояла дуже близько до Антона. Пілот знаходився позаду них, але навіть його присутність не псувала романтичності цього моменту. Земля віддалялася і з підйомом у небо збільшувався захват дівчини. Вона заворожено дивилася на поля, де невеличкими купками лежав сніг і нагадував пухнастий килим. На деревах висіла сріблясте мереживо, що переливалася на сонці. Ілона не стримувала захоплення:

- Це так круто! Дякую, це найкращий подарунок у моєму житті.

На радощах вона нахилилася та поцілувала Антона у щоку. Її теплі губи приємно доторкнулися до шкіри й тілом чоловіка пробіглася хвиля тепла. Він збентежено дивився у очі кольору ясного неба та вперше бачив у них щастя. Ілона посміхалася і своєю усмішкою освітлювала все навколо. Антон не розумів, чому раптом ця дівчина викликала у нього трепетні почуття. Вона помітила як напружилися вилиці на цьому суворому обличчі й сором’язливо перевела погляд:

- Вибач, що так спонтанно накинулася на тебе, це все мої емоції.

Дівчина дивилася вдаль, милуючись краєвидами. Антон нічого не сказав у відповідь, сердився, адже на її місці повинна бути Настя. Він би обійняв її, притримував за руку та розповідав б веселі історії. Поруч з Ілоною навіть говорити не хотілося. Непривітну тишу час від часу порушував пілот, розповідаючи історії, які траплялися на повітряній кулі.

Антон помітив як дівчина тремтить. Її погляд став сумний, а на обличчі вже не сяяла щаслива посмішка. Сірий пуховик,  напевно, був не настільки теплим як здавалося. Дівчина занурила своє підборіддя у білий шарф, така ж шапка ховала світле волосся, а чорні рукавички – завжди холодні долоні. Він зрозумів – Ілона замерзла.

Мав би радіти, адже таку прогулянку вона запам’ятає назавжди і це будуть не найприємніші спогади, але чомусь грудки докору й жалю прокралися до серця. І хоч, можливо, він про це пошкодує, проте не стримався і дістав із сумки теплий плед. Приготував його для Насті, уявляв як вони вдвох закутаються у нього, він пригорне спокусливе тіло за талію, шепотітиме на вушко слова зізнання і, зрештою, поцілує.

 Ця картинка розсіялася густим туманом зі солодких мрій. Поруч стояла Ілона й вкотре руйнувала його життя. Розгорнув плед та недбало накинув на тендітні плечі.

- Подумав, що тобі може бути холодно.

- Дякую! Я справді часто мерзну, - дівчина одразу схопила ковдру та закуталася в неї. - Це вперше ти літаєш на повітряній кулі?

- Так, раніше якось не цікавився таким.

Ця відповідь була щирою. Вчора, набравши на клавіатурі «романтичні побачення», пошуковик одразу запропонував політ на повітряній кулі. Антон хотів зблизитися з Настею, вразити її та зробити це побачення незабутнім, найкращим у її житті. Поступово вони розговорилися й чоловік уже не думав про об’єкт своїх мрій, а весело розповідав кумедні історії. Сміх дівчини виявився дзвінким та щирим й породжував тепло у грудях Антона. Товстий шар криги у його серці танув, й забув про намір зробити це побачення пекельним. Вперше, за весь час, він був з нею щирим, не прикидався і був собою.

Сонце зайшло за обрій і почали опускатися сутінки. Вітер трохи посилився і нещадно обвівав ніжну шкіру. Пілот оголосив, що зараз відбудеться посадка та пояснив як діяти. Ілона міцніше схопилася за поручні та нахилилася до Антона:

- Мені страшно.

- Нічого боятися, ще ніхто не залишився у небі, всі повернулися на Землю, - такий обнадійливий вислів пілота полегшення не додав. Антон мав би тішитися, хоч таким чином помститься Ілоні. Проте радості не відчувалося. Бачачи страх в її синіх океанах, не стримався та легенько обійняв дівчину за талію, взявши тремтячу долоню:

- Не хвилюйся, все буде добре. Я з тобою.

У цю мить корзину почало трусити. Повітряна куля опускалася на Землю. Її спіймали інструктори та намагалися зробити м’яку посадку. Антон відчував як тремтить Ілона, бачив як вона заплющила очі й притулилася до нього, схопившись двома руками за поручні. Плед упав з її плечей, проте це зовсім не турбувало дівчину. Як тільки кошик торкнувся землі, повітряна куля почала спускатися. Антон спостерігав за дівчиною, яка зараз здавалася схожою на маленьке пташеня, яке потрібно обігріти та заспокоїти. Вона міцно стиснула губи й навіть не рухалася, стояла притиснувшись до чоловіка, ніби він єдина її опора. Антон нахилився та наче боячись сполохати, лагідно заговорив: