Як свічка на вітрі…

Частина перша

Як кажуть, біда ніколи не приходить одна. А якщо прийшла одна, то вслід за нею приходить і друга, і третя. Якщо день розпочався з якоїсь прикрості, то, скоріше за все вона не перша, і не остання…

Тиждень в мене видався важким. Спочатку мені не вдалося скласти два заліки, бо викладачі вважали що я недостатньо уваги приділяю їхньому предмету,  Й це на останньому, випускному курсі філологічного факультету, де попереду були сім важких екзаменів та захист диплому! Потім моя дівчина, Оксана, влаштувала сварку на рівному місці, й замість приємного вечору з поцілунками на мене чекав самотній вечір перед телевізором з пляшкою пива, щоб заспокоїти нерви. З Оксаною ми зустрічалися вже два роки, і все нібито йшло до весілля. Але все частіше Оксана дозволяла собі якісь вибрики, які було важко пояснити, або істерики та сварки на рівному місці та з будь-якого приводу. Вчора я запросив її на романтичний фільм про кохання. Але фільм їй чомусь не сподобався й вона пішла на середині. Дівчина дозволила провести себе до дому, але відмовилася впустити до своєї квартири, й чітко дала зрозуміти, що вечір закінчився й вона хоче побути сама. Через все це я почувався втомленим, розбитим, спустошеним.

Я з дитинства не любив сварок. Мої батьки часто сварилися, тому доводилося просто ховатися у своїй кімнаті й чекати, поки мине ця сварка…

 Вранці мене розбудив телефон. Дзвонила Оксана. Нетверезим голосом вона повідомила мені, що між нами все скінчилося, що я безперспективний невдаха, а вона варта більшого, й тому вона кидає мене. Вона додала, що в неї вже давно є інший хлопець, просто вона ще не була впевнена у ньому. А зараз він запропонував їй поїхати відпочити  з ним на море. А після цього вона взагалі переїде до нього жити. "Не дзвони мені більше, зрозумів, йолопе! Я хочу назавжди викреслити тебе зі свого життя! Я перевернула сторінку!"

У розпачі я перервав розмову й кинув телефон на підлогу, ледь не розбивши екран. У розпачі я розтрощив стару шафу, уявляючи що це пика "того хлопця" який увів в мене дівчину.  Але він міг і не знати, що в неї хтось був. Ніяких обіцянок ми один одному не давали, каблучку вона не носила. Отже, винен в усьому був лише я, що не помітив, коли наші стосунки дали тріщину…

Телефон задзвонив вдруге. Дзвонила мати. Я не став розповідати їй про невдалу сесію та що я вже без дівчини. Задавши кілька стандартних питань, мати раптово спитала, чи не хочу я спробувати повикладати у школі англійську?

Я відповів, що мені важко це вирішити, бо досвіду не маю, а ще іспити скоро. Мати розповіла, що її подруга, ще не стара, але досвідчена вчителька, змушена була лягти на операцію, а інший вчитель не має достатнього знання мови, щоб викладати англійську у старшокласників на належному рівні. Знайти гідну заміну за такий короткий час майже неможливо, тому її попросили допомогти із пошуком викладача.

"Вітьку, це дуже гарна нагода для тебе набратися досвіду, а знання в тебе вже є, я у цьому впевнена! Ти же у мене відмінник, а у вчителі часто йдуть навіть трієчники. Ти впораєшся! Ще й грошенят заробиш, бо це не просто школа, а гімназія, й досить престижна. Викладати тобі доведеться лише у десятому та одинадцятому класах. Програма не складна - це вже повторення засвоєного матеріалу перед іспитами. Одинадцятий клас треба підготувати до ЗНО. Погоджуйся!"

Я погодився. Це й справді була гарна нагода для працевлаштування, яка може випадати лише раз у житті. Я набрав номер телефону директору школи, який мені залишила мати, й домовився про співбесіду у понеділок на восьму годину - до початку уроків. Мати запевняла, що співбесіда лише формальність, й що рекомендації її та подруги мали величезний вплив. Так і сталося. Директором школи виявився немолодий кремезний чоловік - колишній військовий. Його кабінет був у ідеальному порядку: всі речі лежали на своїх місцях, стіл аж блищав, тека з документами та папери  були складені в акуратні стопки. Комп'ютер в нього на столі був скоріше "для меблів," й здавалося що він його взагалі ніколи не вмикав. Потиснувши міцно мені руку, пильно подивившись  мені у вічі та завдавши кілька чергових запитань на кшталт: "чому ти хочеш йти  вчителем, чи вмієш  ти спілкуватися з дітьми, чи добре ти знаєш англійську, чи зможеш ти підготувати старшокласників до ЗНО", він оголосив що мене взято на випробувальний термін, та покликав завуча щоб вона мені все тут "показала та розказала".

Завуч виявилася типовою "училкою" - жінка трохи за 40, розкішно й навіть кричуще вдягнена, із коротким пофарбованим волоссям,  та із маленькими злобними очима за металевими окулярами. Її погляд наче свердлив мене наскрізь - від чого мені було ніяково, й ще вона дозволяла собі дуже нечемний тон розмови, але я намагався триматися із останніх сил. Замість "розказати та показати" завуч просто повела мене до класу, де вже сидів одинадцятий "А", чекаючи на заміну.

- Ось побачимо, чого вартий золотий хлопчик, якого влаштувала матуся, - прошепотіла вона, відкривши переді мною двері та штовхаючи мене у спину.

Ми зайшли у клас. Діти встали, вітаючи завуча.

- Доброго ранку, діти! Ви вже знаєте, що Марина Іванівна лягла у лікарню та очікує на операцію, й оцей чоловік - його зовуть Віктор Петрович, буде її заміняти, й вестиме у вас англійську мову, поки наша вчителька не одужає. Сьогодні у вас буде урок-знайомство, й наш новий вчитель покаже свої якості та знання!

Я почувався, наче цуценя, якого кинули у річку, й дивляться із цікавістю, як воно випливе. Звісно, порившись у інтернеті, я дізнався "якого кольору підручник", але ніхто не потрудився мені повідомити що саме зараз проходять у класі, не кажучи вже про навчальну програму. В мене не було під рукою жодних матеріалів, окрім таблиць англійської граматики, отже довелося викручуватися самому та імпровізувати.

Перше, що я сказав учням - що я закінчую п'ятий курс, і нещодавно був у такому же становищі, як і вони.

-  Нумо домовмося з вами  так: ми всі вже дорослі люди. Ви не псуватиме нерви мені, а я не псуватиму нерви вам. Оцінки не мають значення. Там, куди ви підете після школи, мають значення лише ваші знання. Я не збираюся заставляти вас вчитися. Моє завдання - підготувати вас всіх до здавання ЗНО з іноземної мови, яке цього року стало обов'язковим для всіх. Ви самі маєте вирішити для себе, наскільки для вас важлива англійська мова, й куди ви підете після школи! Моє завдання - підказати вам, що саме вам потрібно вивчити, й де саме вам треба це шукати! Вчитель - це ваш помічник у вивченні предмету, а не цербер, який вас змусить щось вчити. Якщо ви чомусь вирішили, що англійська мова вам не потрібна - просто тихо посидить й не заважайте іншим".




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше