Розділ сьомий. Польоти після їжі – шкідливо

Привівши дихання і серце до стану спокою, я потихеньку почала приходити до тями. Звичайно, накрило і усвідомленням того, що сталося.

Підвівшись з його оголених грудей, пильно вдивилася в смарагдові очі, які, як з'ясувалося, весь час дивилися на мене. Кор ніби намагався запам’ятати цей момент з усіма деталями.

Хочачастково я розумію його почуття. Самою не віриться у те, що трапилося. Здається ніби ще мить і я прокинуся, а все, що трапилося – лише чудовий сон. Мрії, мрії.

Стукіт у двері. Ми переглянулись і згадали, що у бібліотеці. Бібліотека знаходиться у храмі, де перебуває безліч людей.

Без попередніх домовленостей ми перелізли за диван, де валявся наш одяг.

– Мілано, ти тут? – запитала Гаяне, заглядаючи всередину.

Чесно кажучи, раніше я так швидко ніколи не одягалася!

– Так-так, я тут, – скрикуючи, вистрибуючи з притулку одягненої.

– Ти ніби казала, що тобі не зручно з розпущеним волоссям.

– А? Це? – вказую на безлад на голові. - Мене просто розлютили гості, що прибули, ось я в пориві емоцій і наробила ... справ.

Сподіваюся щоки в мене зараз не налилися фарбою, бо в голову вдарили спогади про те, що сталося. До речі, треба буде згодом стукнути Кора. Чого це я тут його прикриваю, викручуюсь як можу, а він сміється?

Гаяне не повірила, але дізнаватись не стала, перевівши тему:

– Мілано, давай підемо в кімнату.

– Навіщо?

– Вже п'ята година, а ти майже не їла.

– Ой! – почервоніла через свою забудькуватість. – З-забігалася трохи ...

– Ну не можна ж так! Святим дівам теж потрібна їжа.

– А мадам Вінтельманд…

– Ні, мадам так і не прибула, але у вас запитував аудієнцію Лер Артур Дайк.

Ой, які страшні слова...

– Гаяне, а можна одне нескромне питання?

– А?

– Хто такий Лер?

– Який конкретно лер?

Ой, а їх ще багато?

Корнелію, я чую, як ти смієшся!

– Лер Артур Дайк.

– Артур Дайк – це ватажок племені драконів, яких ще донедавна вважали нерозумними породженнями хаосу.

– А що означає «лер»?

– Так звертаються до драконів чоловічої статі. Невже ти не знала?

– Звідки я дізналася б?

Гаяне не відповіла, хоча це було риторичне питання. Просто їй теж важко повірити, що є інший світ. Принаймні, я так думаю.

– Ходімо, нам уже накрили.

Живіт був солідарний з моєю супутницею, але почуття сорому переживала за чоловіка, що тихо регоче. І вистачає ж совісті! А якщо нас розкриють?

Та й Бог з ним!

– Ходімо, – схопила дівчину за лікоть, глянувши на останок на диван.

Пішли, прийшли, сіли. І навіть без пригод! Дивно.

Ми вдвох за столиком, перед нами розкішний бенкет. Але який прийом їжі вдвох обходитися без пліток і розмов? Ну, крім того випадку, коли хтось на когось ображений.

– Ну і кого ти там ховала? – запитала Гаяне, кладучи в рот щось на кшталт місцевого броколі.

– Ти про що? – запитала, опустивши очі і почав запихати в рот все, що трапляється під руку.

– Хто розкуйовдив тебе і хихотів, коли ми розмовляли? І що найцікавіше – чим ви там займалися, що ти вся червона, пошарпана і щаслива?

Чи вийде зійти за дурницю? Ну що ж, спроба – не тортури. Спробувати варто.

– Я там була одна. А пошарпана... Просто заснула і впала з дивана.

– Мілано, ну я ж бачу, що це не правда. Ти знову червона.

Так, я не вмію брехати, але яка є – така є. Кому не подобаюсь – нікого не тримаю і бути поряд не змушую.

– Не хочеш про це говорити?

Звісно ж не хочу! Тим більше, ніколи обговорення мого особистого життя з кимось ні до чого хорошого не приводив. Тільки до розчарувань, образ, розставань… Менше знаєш – міцніше спиш.

– Слухай, а чому одне з прізвищ батька Міки не таке, як у її матері – Іветти?

Навіть не знаю, як згадала про це питання, яким задалася ще минулого літа.

– Ти про Закіра Емейбілуму Іфеміра Аурума?

– Ага, – інших психопатів із таким ім'ям я не знаю.

– Спочатку герцог належав до роду Іфемірів, але після весілля з Її Величністю Іветтою зобов'язувався взяти прізвище Емейбілум, оскільки він став королем.

– А що з ним стало після того… Після того, як він намагався мене вбити?

– Думаю, ти зрозуміла, що королем він більше не є. Тоді він настільки сильно вдарився об дерево, що пошкодив хребет. Його паралізованого ув'язнили, визнавши неврівноваженим.

А що було б, не вбивай він свою дочку, не намагайся вбити мене, як би склалася його доля? Чи не шкодує він про вчинене?

– А що трапилося з його дочкою та її нареченим?

– Після повалення Закіра Іфеміра його дочка повинна була бути вигнана – в кращому випадку, але Аріані пощастило. Мадам Вінтельманд дозволила їй залишитись. Тепер Аріана Іфемір – придворна фрейліна, а що про Роберта Павмолі… Його теж помилували, оскільки він під час вбивства Її Високості він був під ментальним впливом, але сам герцог зрікся свого статусу і поїхав кудись на кордон.

Чи не зміг змиритися з тим, що трапилося? А чи живий він зараз? Адже якби не він, можливо, Закір тоді обезголовив мене і спіткала б мене доля Мікаелли.

– Гаяне, а всі люди володіють магією?

– Ваша Святість, їжте. Я нікуди не йду. І на всі запитання, на які знаю відповідь, відповім. Доїжте хоча б той шматочок м'яса і продовжимо.

Шлунок схвально забурчав, показуючи, як сильно йому сподобалася ця ідея. Хто я така, щоби сперечатися з ними? Ось тому й взялася виконувати.

– З'їла, тож тепер відповідай.

– Не всі, але більшість. Звичайно, у кожного різний потенціал, різна сил, різне застосування, але вона є.

Про що я ще не спитала? Запитань багато, але треба підбирати ті, на які дівчина зможе відповісти. Хм…

– Де зараз Кон?

– Кон?

– Дракончик.

– Який дракончик?

Ой! Вона ж не знає про наш секрет. Отже, продовжую їсти мовчки.