Розділ двадцять перший. Закони читай, а любовні листи знайдеш випадково

Некролатрія. Не знаю, чому мені згадалося це слово. Здається, зустрічала я його тільки раз, та й те випадково. Якщо не помиляюся, воно означає шанування і обожнювання мертвих.

Цікаво, богами мої пращури стали до смерті чи після? Якщо після, тоді це слово ідеально характеризує їхню ситуацію.

До речі, стосовно мертвих! Я хочу засушену рибу. Така ж тут водиться? Потрібно дізнатися!

Щось давно мене не відвідували... Забули, чи що? Непорядок, треба виправляти!

У кімнатах нікого не було, у їдальні теж. Дивно. Тоді треба поблукати, як в дитинстві, тільки тоді це були ігри-бродилки, а тепер у моєму розпорядженні справжній замок. Це ж крутецько!

– Хто не сховався, я не винна!

Підстрибом дійшла до першої найближчої кімнати, відчинила двері. Зрозуміла, що стрибати у моєму становищі не бажано. Засмутилася, що нікого не знайшла, але у смуток вирішила не впадати. Нічого, нічого! Я всіх знайду!

І так переміщалася з кімнати до кімнати, поки не знайшла подобу кабінету, де зібралася вся гоп-компанія. Ті, хто схилився над столом, щось обговорював, біля гори книжок... Точно щось задумали!

– І без мене?

– Ой! Ти вже прокинулася? – запитала тітонька.

– А ви, як бачу, зовсім про мене забули, безсердечні!

– В нас ще вчора ввечері з'явилася одна ідея, – не дивлячись на мене спробувала виправдатися Ліліана.

– Лілі – геній! – заволала Веста.

– Мамо, а я прочитав більше Вести! – похизувався успіхами Кон.

Не зрозумів! Це як? Він же тільки торік вилу... Він же ровесник моєї мами, так? Ні, але ж він у шкаралупі вчитися ніяк не міг. Я не помиляюся? З іншого боку, вже за кілька днів після вилуплення він заговорив, почав ходити, а зараз взагалі років на вісім виглядає.

– У перший рік життя дракони ростуть і розвиваються швидше за людей? – задала питання загалом, а не до когось конкретного.

– Звичайно, – як само собою зрозуміло, підтвердив Артур. – На другому році вилуплення дракончики за виглядом відповідають шістнадцятирічній людськой особині.

– А на третьому?

– Не бійся. Після другого року темпи сповільнюються.

– Цікава вона, анатомія драконів.

Гм ... А чи правильно говорити "анатомія дракона"? Анатомія ж розділ біології та морфології, що вивчає будову тіла, організмів та їх частин… Ні, тоді правильно.

– Але зараз не про це! Не змінюйте тему!

За той час поки я вела діалог з Артом, Кон встиг висунути язик і покривлятись, а Веста встигла б його побити, якби не Белінда. Потрібно буде щось робити з цим їхнім суперництвом.

– Так ми й не міняємо. До речі, ти краще не відволікала б нас, а допомогла.

– Що? Із чим допомогла?

– Після того, як ти заснула, мені згадалося, як на одному з занять містер Ертан розповідав про те, – зійшла до пояснень Лілі, – що дуже рідко, але траплялися випадки, коли закон міг запобігти війнам.

– Який закон?

– У тому й загвіздка: він згадав лише, що він перебуватиме в Міжнародній угоді про підтримання порядку, – відповіла Юдіт. – Навіть я цього не знаю!

– Ну звичайно, ти ж у нас схиблена на тактиках. І як?

– Беліндо, помовч. Зараз не час.

– Готова посперечатися, ти досягнеш позиції кронпринцеси і знешкодиш Ліліану вже найближчим часом.

– Беліндо! – крикнула на неї вже Лілі. – Заспокойся. Що на тебе найшло?

– У! Мені здається, вам усім потрібен відпочинок, – простягла та, що виспалася. Це я про себе, якщо що. – А ви взагалі лягали спати?

Питання було дуже правильне, бо навіть у Вести з Коном очі були втомлені.

– Я намагався їх умовити, – здав усіх із тельбухами дракон. – Але спочатку ми з Беліндою та К'ярою були зайняті кавуном, а дівчатка з учорашнього вечора тут.

- Так ось у чому справа! Тоді розходьтеся. Робота – це добре, але відпочивати також треба. Концентрація втрачається, сил не вистачає і таке інше.

– Ага! Ми зараз підемо спати, а тим часом священики на нашу країну нападуть. Які тоді з нас принцеси? – продовжувала бурчати.

– Тітонька, лер Артур?

К’яра кивнула, а дракон збентежено почухав шию:

– З одного боку, дівчисько має рацію…

– Шановний королю драконів, – звернулася до нього блондинка, – не забувайте, що вони всі діти, яким для зростання та розвитку потрібен сон. Та й за один день війна не розпочнеться. Для початку має закінчитися підготовка.

– Та як ви не розумієте!.. – заволала Володарка Лоз.

– Віді, – кивнула сестрі Лілі, а та зробила пару пасів, пустила іскорки і Белінда замовкла.

За мить третя принцеса почала падати, але Юдіт встигла її підхопити.

– Що це?

– У неї таке буває: вона втрачає контроль. Єдине, що може допомогти – лікувальний сон, – пояснила Овідія.

– Ого! Ти й на таке здатна?

– Лер Артур, допоможіть, будь ласка, – попросила чоловіка Лілі, вказуючи на сплячу сестру головою.

– Добре, – погодився він, підхоплюючи дівчинку на руки і виходячи з кабінету.

– Ви теж йдіть, а я поки що гляну. Може, що знайду. Потрібно ж шукати у цих книгах?

– Це все двадцять чотири томи Міжнародної угоди про підтримання порядку.

– Скільки?! Юдіт, скажи, що ти жартуєш.

– Перші два ми переглянули, ще сім не закінчили, – відзвітувала Лілі. – Думаю, ти можеш взяти на себе десятий том.

– Так, Виді, Весто, Коне, ходімо спати, – взялася за збори Юдіт, поки Ліліана відкопала потрібний томик і вручила його мені.

– Скільки тут сторінок?

– Ну, приблизно вісімсот. Не обов'язково поспішати. Головне – дивись уважно. А ми, мабуть, підемо.

– Мила, давай я з тобою лишуся, га? Ти ж вагітна. А раптом що трапиться?

– Ой, та що зі мною може статися? Кому потрібна блондинка в особливому стані? Йдіть спати. Якщо раптом мені щось знадобиться, то покличу когось.

– Ти впевнена?

– Звичайно, як інакше? Іди вже давай, не відволікай від важливої ​​справи, – лагідно посміхнулася схвильованій тітоньці та помахала на останок.