Як врятуватися від прокляття

Розділ двадцять другий. Розпалюємо полум'я у спробі його загасити

Знайшовши годинник в їдальні я дізналася, що зараз опів на четверту. Зарано, але їсти хочеться. Тільки ось чи вдасться мені знайти кухню самостійно?

Спроба – не катування! Чому б не пошукати? Збитків не отримаю й не обіднію.

Як якийсь злодюжка заглядала в кожну кімнату, але бажане не знайшла, проте мені тепер відомо, в якій кімнаті спить Арт. Сьогодні з ним в одному ліжку спав Кон.

Боже, як же мило спостерігати за часом, який батько та син проводять разом… Але й малюк у моїй утробі вимагає уваги. Не моєї, а уваги їжі. Хоче з нею ближче познайомитись. Хто я така, щоби йому забороняти? Отож! Тому пошуки продовжуються.

Висновок: я шукаю не в тому боці. Значить, розвертаємось.

– О! – вигукнула, коли дісталася бажаного об'єкта.

Відразу помітила буханець хліба, синій сир (дорблю чи що?), ковбасу-варенятку (сподіваюся це вона), вершкову олію та кілька фруктів. Ніж знайшла хвилин через десять, але це того коштувало.

Помітила, що за вікном почало світати, але сонця ще не видно. Побачила кошик.

– Малюче, не хочеш романтичний сніданок при сході сонця? Знаю, що хочеш.

Погладила живіт, визирнула у вікно.

– Краса! Під вікном земля. І навіть не в кількох метрах!

Зібрала свої бутерброди, знайшла щось подібне до пляшки, налила компот, що за запахом нагадує сухофрукти, нарізала яблуко, банан і апельсин. Флагумеперс відклала куди подалі.

Весь сніданок склала в кошик відчинила вікно і вилізла в нього. Обтрусила одяг і озирнулася.

– Дідько! А я постелити нічого не взяла ... Гаразд, їстиму стоячи. Більше влізе.

Ходжу собі з кошиком, шукаю місце, де буде добре видно світанок. І не дарма я шукала! Не так вже й далеко знаходилося озеро, а біля нього столик з лавою, та й звідти видно сонечко. Це ідеальне місце!

Поставила кошик на лаву, що подалі від озера, дістала всю їжу, взяла свій бутерброд і стала кола навкруги намотувати. Але ж навколо столу не цікаво! Я, дуринда така, вирішила круги навколо озера намотати.

Відійшла не так далеко, а вже спіткнулася і впала. У воду. А там ще й глибоко виявилось! Спробувала виплисти, та ногу звело.

Отакої… Але здаватися не можна! Якщо що, цього разу я не тільки себе занапастити можу, а ще й ненароджену дитину. Та й впевнена, що якщо в такій воді купатися, то й викидень може бути, а цього я не можу допустити.

Руками бовтаю, ногою однією рухаю, а без товку – все одно йду на дно. Мені себе не так шкода як дитину. Він же ні до чого, якщо мама незграбна балда!

От би насамкінець побачити одні смарагдові очі… О! Здається, я їх бачу. Це ж від нестачі кисню здається, так?

Ой! А галюцинації не лише зорові, а й тактильні? Прикольно. Тим більше, як може не подобатися те, що людина, яка тобі подобається, притиснула тебе собі і потягла нагору? Отож бо!

Я не зрозуміла, а як так вийшло, що плід моєї уяви на суходіл мене витягнув? Кор тут бути не може. Це фізично неможливо!

– Ти зовсім ідіотка?

А обзиватись навіщо? І взагалі, не відволікай! Я воду плюю і дихати намагаюся, тому відчепись, неприємний!

– А якби я не встиг?

– У світі стало б на одну Мілану менше, – спробувала пожартувати, але галюцинація не оцінила. – І взагалі, можеш зникати. Дозволяю.

Корнелій не послухався, тільки очима луп-луп.

– Ні, ну я про таку якісну фантазію навіть не мріяла! Тільки ось як плід моєї уяви зміг врятувати мене.

– Ти головою там не вдарилася, га?

– Та ось теж думаю. Може я зараз на дні непритомною валяюся?

Це зеленооке наслання таке хоба – ручки мені на плечі поклав і як почав трясти.

– Гей! Перестань!

– Прийшла до тями?

А до мене почало доходити!

– Ти ж не можеш бути тут!

– Але я тут.

– Як?

– Тобі дуже пощастило, що ми з Кілліаном у цей час не спали. Сиділи над стосом документів, поки тобі не закортіло о п'ятій ранку пірнати!

– Взагалі-то я спіткнулася і впала!

– Тоді чомусь назад не вилізла?

– Судома схопила.

– Дурепа!

– Сам дурень, – ображено пробубнила.

– Ти уявляєш, що було б, не володів я магією води? Якби я не відчув, що ти тонеш?

– Збоченець.

– Що?!

– Мабуть, за допомогою води і підглядаєш за беззахисними дівчатами. І як? Чи багато принад бачив? Чи ти їх ще й відчувати можеш?

– Не дратуй мене, моя люба!

– А що буде в іншому випадку?

Як з'ясувалося, з метою покарання він взяв і поцілував мене, але не просто цмокнув, а ще й на траву повалив!

Так-сяк пробубнила «Тут холодно», таким чином була перенесена на стіл.

Ай-яй-яй! А на столі лежати – не культурно!.. Гем… А некультурна ж я, адже він нависає наді мною.

Гаразд, пробачу його цього разу і голосити не стану, тільки за шию сильніше вхоплю.

Дідько! Ну хто так цілується? Він що? Сноровку втратив за три (майже чотири) тижні? Зараз я тобі покажу як слід!

Гей ні, а чого це Корнелій з себе сорочку зняв? Холодно! Але... Ми ж мокрі? А мокрі речі треба знімати, щоби не захворіти.

Хм… Здається, я хочу його. Ось прямо тут і зараз.

Тепер стало зрозуміло, чому я все ж таки дочитала тоді статтю про статеву активність під час вагітності… Та й протипоказань у мене немає, скарг і симптомів ніяких також… Значить, можна ж, так? А під час першого триместру ще й пози усі дозволені…

Але я з лікарем ще не консультувалася! Чорт мене забери… Прикро.

І як бути? Потрібно його заспокоїти, але спочатку б самій позбутися цього стану... Мабуть, треба роздратуватися на нього. Але що мене може злити, коли він поряд?

Ну як можна ображатись на цього зеленоокого красеня, особливо коли він настільки до непристойності близько? Хіба що…

– Відчепись! Я на тебе зла.

– Що? – здивувався чоловік, що ще пару хвилин тому цілував мій живіт і з підступністю дивився мені в очі.

– І взагалі, не чіпай мене.

– Мілано, що трапилося?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше