Розділ двадцять третій. Перекус нічної жриц

Пам'ятаю рядок з однієї пісні: «Я обернувся, щоб подивитися, чи не обернулася вона, щоб подивитися, чи не обернувся я». Історія схожа: я обернулася, щоб подивитися на тітоньку, щоб не дивитись, як на мене дивився Кор.

Ех! Але все одно помітила бічним зором, наскільки великими стали його очі від подиву.

– Т-тітонько! А я… Я тут поснідати на свіжому повітрі вийшла.

– Через вікно?

– Двері не було.

– Та що ти кажеш, люба дитино! А як вийшло, що містер Міріум притискає тебе до стіни?

– А він так, повз проходив.

– Хто вагітна? – нарешті запитав Корнелій.

Чи розпізнає тітка в моєму погляді жалісливе благання?

– І що ж Ви тут забули? – спробувала змінити тему К’яра.

– Мілана вагітна?

– Так, – не стала брехати жінка. – А хто батько – не каже.

– Це ж жарт, так?

– Проте тепер я здогадуюся, ким він є. Чи не так, люба моя?

Боже, як я хочу зараз провалитися крізь землю!

– Але як це так сталося?

– Це я в тебе повинна спитати, любий. Як так сталося, що моя племінниця носить під серцем дитину.

– Від кого дитина?

Він що, зовсім дундук?

– Вітром надуло, – спробувала відвести підозри обох.

– Це яким же? – запитала К’яра. – Північним чи південним? Ой! А ім'я його випадково не починається на букву "к"?

– Це Вільгельм? Чи дракон? То от чого ти постійно закочуєш сцени? – почав заводитись чоловік.

– Ти краще помовчи, любий мій. Підвищення тону на мою дівчинку я терпіти не буду. Гаразд, у неї гормони пустують, а ти чого психуєш?

– А нічого так, що ваша дорога племінниця взяла від мене те, що їй треба, і втекла?

Як би вибратися з пастки його рук?

– Так нічого брати тих, на кому не одружений.

– Ми з нею не настільки добре знаємо один одного. Але тепер я точно не шкодую, що не одружений з нею.

– Ти на що натякаєш, га? Розпусницею її обмовити хочеш?

– А вона нею не є?

То він мене жінкою легкої поведінки назвав? Вибач, але такого я не стерплю – отримуй рибку ляща!

Здається, я перестаралася. Он як відлетів. Але ж не просто так, цей чолов’яга заслужив мого ляпаса!

– Не наближайся до мене! – накричала і перелізла через вікно всередину.

Нічого, нічого. Ми з малюком і самі впораємося, а ти ще за такі слова пошкодуєш, йолопе. Тугодум!

– Тітонько, не відставайте. Ой! А там же чорниця? Я її візьму.

– Ем… Бери на здоров'я.

– Чудово.

– А тобі, юначе, я б порадила замислитися над своєю поведінкою та обміркувати раніше сказане.

Я пішла вперед, а тітонька слідом. Це водночас і тішило, і дратувало.

– Як він міг про мене таке подумати! – почала обурюватися, зупинившись за поворотом і кинувши одну чорничку собі до рота. – Сліпий дурень.

– Мілано.

– Так?

– Батько дитини – це…

– Як би я зараз на нього не сердилась, але так!

– Коли ж ви встигли...

– Книжки читали, ось тоді й встигли. Скоростріл він безтурботний!

Ні, ну зі скорострілом я погарячкувала, але врешті-решт!

– І ти йому не скажеш?

– А що мені казати? Він сам все сказав. Оскільки сам себе в оману ввів, нехай там і залишається. Особисто я йому нічого пояснювати не збираюся.

– І ти про це не пошкодуєш?

– Не знаю, – сумно відповіла, закинувши одразу жменю ягід.

Чорниця – не тільки корисна, але і смачна. Солодкий смак, який віддалено нагадує смородину, але м'якший і солодший, хоча й значно… терпкіший чи як це ще можна описати? Дивно, тільки шкода, що її небагато.

– Ух! Ось це у вас пристрасті.

– Угу, – і аж аж плакати закортілося.

– Але як він тут опинився?

– Я… Я трошки… прямо зовсім небагато!.. незграбна. І вкотре мало не потонула.

– Що? – одразу ж налякалася тітонька і кинулася до мене. - -Та ти ж крижана! А я думаю, чому в тебе сині губи. І одяг мокрий! Дурненька, швидше переодягатися.

– Я не дурна, – не стримала сльози образи. – Чому всі мене так називають?

– Зараз не час істерити, давай хуткіше, бо захворієш. Раптом через це викидень буде?

– Ні! Цього не можна допустити, – запанікувала. – Потрібно швидше до лікаря!

– Спочатку потрібно переодягтися!

– Добре, добре.

Слава Богу все обійшлося: і переодяглася у сарафан у синю смужку без бретелів, і до лікаря нарешті потрапила.

Вагітність протікає просто чудово, ми обидва здорові, але мені порадили бути менш активною хоча б доки перший триместр не закінчиться.

Ех! У мене лише четвертий тиждень. Сумно.

О! І ще сказали, що скоро може початися токсикоз. Якщо він буде сильним, мені потрібно буде звернутися до лікаря.

Свобода настала саме тоді, коли прокинулися Артур і Кон. Відтепер мені точно не буде нудно!

– Мамонько! – заволав дракончик, побачивши нас з К'ярою, але добігти він не встиг. Його перехопив батько.

– Конане, майбутні володарі драконів так себе не ведуть.

– Фу, неприємний! А може я не хочу ним бути?!

– Це твоє призначення.

– Артуре, а Ви не думаєте, що це йому вирішувати, ким йому бути в майбутньому, – встряла в їхній діалог.

– Те, що ти, дитино, будеш моєю дружиною, не означає, що тобі можна мені суперечити.

– Це коли я погоджувалася?

– А нічого так, що вона зараз у положенні, і батько не ти? – встала на мій бік тітонька.

– І?

– Ти згоден бути батьком для чужої дитини? Людської! – здивувалася як і я К’яра.

– І що далі?

– Артуре, я тебе не впізнаю.

– Діти – є діти. Не вперше в Долині Драконів зростатиме людське дитинча. Це не перший випадок і не останній.

– Хто сказав, що я відпущу її в Долину?

– Хто сказав, що мені потрібен твій дозвіл, щоб забрати свою дружину додому?

– Мілана тобі не дружина! Я цього не дозволю! – продовжували лаятися ці двоє.

Я присіла біля дитини, яку встигли відпустити на підлогу і змовницьки запитала: