Крок 13. Ризикнути життям та зробити пропозицію.

Під'їхавши до воріт, не встиг набрати Лесю на мобільний. Вона сама вибігла прямісінько у мої обійми. Тепер ми стояли посеред вулиці і шалено цілувались.

- Ти зняв гіпс? – запитала вона, зовсім не здивувавшись.

- У ньому більше не було потреби, ти ж знаєш!

- Знаю! – хитро погодилась вона.

- Лесюнь, я тобі хотів, де-що запропонувати, - посміхнувся, поглядаючи у щасливі очі коханої.

Потягнувся у задній карман джинсів, де лежала бархатиста коробочка з каблучкою. Раптово задзвонив телефон у передньому кармані джинсів. Хто там ще у таку пізню годину? Дістав, поглянув - «Ліля». Леся теж помітила це ім'я на екрані.

- Бери слухавку, - впевнено сказала вона.

- Так, - прийняв виклик на телефоні, - що трапилось?

- Вітя, знаю, що ти вдома, бо бачила, як ти з батьком їхав селом. Треба поговорити.

- Ліля, ми з тобою поговорили, я тобі усе вже сказав, - впевнено наголосив я.

- Ні, Вітю, я тобі ще не все сказала! Нам потрібно поговорити про наші відносини і остаточно все вирішити. Приїжджай в амбулаторію я чекаю тебе тут! – Ліля вимкнула телефон.

Поглянув на засмучену Лесю.

- Я не поїду, - поклав телефон назад в карман.

- Це не правильно, - пожурила мене кохана, - ти не достатньо зрозуміло пояснив їй, що ви розійшлись, інакше, чому вона тобі дзвонить? До того ж, ти не сказав Лілі, що тепер ми з тобою разом. Так не можна! Тому їдь і поговори з нею, скажи їй все.

Видихнув. Леся права, доведеться їхати. Знехотя її відпустив та поїхав.

Сиділа, як на голках. Вітя поїхав в амбулаторію до Лілі. Розуміла, що інакше не можна, але все одно переживала. Більше переживала саме за Лілю, як вона сприйме наші в Вітьою відносини. Кузя намагався мене заспокоїти.

- Лесю, не переймайся, він же кохає тебе, тому ніякої дурні не наробить!

- Кузю, я не за нього переживаю, а за Лілю. Дівчина закохана і я не знаю, що вона може наробити у такому стані!

Ходила по хаті і не могла знайти собі місця, минуло пів години. Різні думки крутились у моїй голові. Вже навіть стала сумніватись чи правильно я вчинила, коли відправила його до неї. Ревнощі застилали мені розум і випікали душу. От дурна, не подумала згарячу! Треба було їхати з ним та почекати у машині. Хоча, ні, це було б не гарно і з мого, і з його боку. Я вчинила вірно, але як вчинить Ліля? У Віті зараз уже не сумнівалась. Відчувала, що дурниць він не наробить. Раптово задзвонив телефон. Поглянула на екран «Ліля». Холодок пробігся поза шкірою. Взяла слухавку.

- Так.

- Лесю, - плакала в трубку схвильована дівчина, - він помирає!

- Що? – руки стали труситись.

- Я підлила йому в каву сильнозбуджуючий препарат, а в нього виявилась на нього алергія!

- Ти геть з глузду з'їхала?! Для чого?!

- Гадала, що пересплю з ним і тоді він вже не відкрутиться! Лесю, у нього асфіксія!

- Коли гормон!

- Уже вколола, не допомагає!

- Зараз буду!

Вибігла на вулицю до машини. Зрозуміла, що поки доїду, то Вітя уже помре. Поглянула навколо – глибока ніч. Плюнула на все, вимовила закляття, топнула і полетіла. Холодне повітря на шаленій швидкості проймало аж до кісток, але було байдуже – тільки б встигнути. Дві хвилини, зайняв мій політ між життям і смертю. Вдало приземлилась на ноги та забігла в амбулаторію. У кабінеті нікого, лише торт на столі та дві чашки кави. Побігла до палат. У першій же знайшла, напівмертвого Вітю на ліжку і напівживу, ридаючу на колінах Лілю.

- Біжи, викликай швидку! – скомандувала їй.

- Як ти так швидко? – заступорилась вона.

- Була поруч! Біжи сказала! – кричала на неї.

Ліля підійнялась і побігла до кабінету, я швидко до Віті. Він уже синів, гарячково хапаючи повітря ротом. Застосувала магію. Світло враз сяйнуло і почало вливатись у його тіло. Округлені від задухи очі коханого, стали ще більші, коли він побачив це. За кілька секунд він зміг підвестись, сісти і почав віддихуватись.

До палати забігла Ліля з телефоном у руках.

- Лесю, там постійно зайнято… - вона здивовано поглянула на Вітю, що вже у моїх обіймав приходив до нормального стану.

- Як ти це зробила? – здивовано ледь вимовила вона.

- Це не я, а гормон нарешті подіяв! – гаркнула на неї.

Вітя, лише поглянув на мене, але промовчав. Він став дихати нормально. Потім дістав з карману цигарки і підпалив одну тремтячими руками. Я ні слова не сказала, що тут палити не можна. Байдуже, навіть якщо зараз він все тут спалить. Головне, що він живий! Глянула на перелякану і оторопілу Лілю – у чорній короткій сукні, панчохах, високих підборах – готувалась!

- Вибач, Вітю, я не знала!

- Що ти за людина така! - не стрималась я, погладжуючи його по спині. - Тобі сказали - все, нічого між вами бути не може! Чому ти не зрозумієш і не відступишся?!