7

Я сиділа на лавці, поки Сем намагався зупини кров з мого носа.

- Ти могла не відповідати цьому Славку? - Підняв на мене очі сусід.

- Цього падлюку зупиняють тільки кулаки. - Відповіла я. Марк у відповідь тільки кивнув.

- Все. - Посміхнувся Сем. 

Я глянула в дзеркало. Вата в носі. Пластирь зверху. Хоча б з малюнком.

- Тільки не забирав вату, хоча б якийсь час. Все ж кров поки ще не згорнулася. - Я киваю.

- Ну урок ми благополучно просрали, завдяки Рубі. - Почав Майк.

- А причому тут я? - Підняла брову вверх.

- Да, Майк, ти з нами міг і не йти. - Глянув на свого друга Сем.

- Ну з вами веселіше, ніж на уроці. - Відповів той.

- Ну веселіше не веселіше, але уроки ще є. Тому давайте по кабінетах.

Я зітхнула і встала з лавки.

Майк і Сем пішли в один клас, я ж в інший. Хоча б по-чесному краще б прогуляла. Бо сидіти в одному кабінеті з Славою не хотілося. Рано чи пізно хтось все одно би вилетів через вікно. Через двері це сильно пафосно. Ми оригінальні.

Другий урок вже почався, проте я нікуди не спішила. Сем, побачивши, що я не йду, рушив до мене.

- Чого не йдеш? - Підійшов до мене сусід.

- Да якось не хочеться!

- Там Слава, да? - Я кивнула.

Сем кілька секунд подумавши, промовив.

- Ну взагалі є один варіант. Пішли. - Хлопець протягнув мені руку.

Я стояла біля кабінета директора і чекала поки Сем поговорить. Що цей хлопець задумав я була без поняття.

- Готово! - Посміхаючись до мене, з кабінету вийшов хлопець.

- Що саме "Готово"? - Настрожилася я.

- Роберт Себастьянович дозволив тобі перевестися в мій клас. І взагалі максимально відеоролики тебе від цього Слави. Я б навіть сказав, настояв.

- У сенсі?

- Це означає, що тепер ти будеш вчитися зі мною і Марком в одному класі.

От тобі й на. Приїхали, називається. Я тут якби намагаюся його виперти з дому, а цей Сем навпаки мене пригвинчує до свого життя. Хоча може воно і на краще!😏

- Пішли. - Махає Сем рукою.

Я кліпаю очима і відтуляюся від стінки, яка для мене вже стала рідною. І ось цей кабінет. Я погано знала свої сусідів по класах. Майка так точно знала. Раніше ходила з ним на бокс. А ось інших... Лише те, що в цьому класі, куди я йду, одні хлопці. Дівчата видно до цього класу не дожили. Тільки в попередньому парочка штук залишилася. Разом з Славком.

- О, Сем, а ми тебе чекали. - почувся голос вчителя. - Майк! А чого з вами ще й Рубі?  - Мене з моїми бойовими навичками та стосунками з Славою видно знали всі.

- Містер Джонсон... - Поки Сем пояснював ситуацію, я так і залипла в дверях. 

Майк як свій, хоча він і так був як свій, все ж це його клас, сів на своє місце. А я тупо приклеїлася до підлоги. На мене дивилося п'ятнадцять пар очей. Всього в в цьому класі, включаючи Майка і Сема, учнів було аж сімнадцять. І всі пацани. Ну дівки теж не цукор, чесно кажучи. Все ж з пацани мені вдалося якось полегше. Не рахуючи Славу.

- Зрозуміло. - Промовив містер Джонсон. - Добре, Рубі, сідай за вільну парту. Може рішення Роберта Себастьяновича було правильным.

Сем сів за свою парту. Я ж уставилася на хлопців. Бррр, Рубі зберися. Сем, щоб мене не бентежити, махнув рукою на вільне місце біля себе. Ну може воно і правильно. Як кажуть, хочеш знищити ворога, держи його якнайближче. В моєму випадку це сусід, однокласник і просто пацан одночасно.😉 Сем. Ну я і сіла до нього.

Наприкінці цього уроку містер Джонсон вирішив зробити оголошення. До цього він на кілька хвилин на уроці виходив кудись, давши нам самостійну роботу. Видно говорив з директором.

- Ситуація така: всі ми знаємо про стосунки Слави і Рубі. Тому давайте, щоб не створювати нові неприємності, просто не буде залишати її одну. Хай хтось буде з нею ходити. - Поставив долоні на стіл вчитель. - Короче, очей з неї не спускати. Ні на хвилину.

І всі сімнадцять пар очей так і уставилися на мене. Йой.

- Просто не допускається зустрічі Рубі з Славою. Бо хлопець досить непростий, тому впевнений що бійок не уникнути.

Продзвенів рятувальний дзвінок. Ну як рятувальний? Пацани почали переговорюватися.

- Давайте складено режим, хто з нею буде ходити! - Почав Майк.

Ооо, ну почалося. Я встала із-за парти, і в цю ж секунду на мене уставилися сімнадцять пар очей. Так, треба просто не звертати увагу. Розвернулася і пішла до пуфіків, які лежали в кінці класу. Бо як виявилося оцей наш математичний клас був якби їхнім постійним класом. В сенсі містер Джонсон їхнім класним керівником. Тобто, моїм. Тобто нашим. Ой, короче.

Я зручно сіла на пуфік і закрила очі. Вуха мої так і продовжили слухати, як Майк керує тим, як хто і коли буде біля мене. Їй-Богу, наче якась злочинка. Посміхнулася на це сама собі. Ото весело живу. До речі, що весеління. Треба щось робити з Семом. І з Славою. Хоча щодо останнього є ідея. Я піднялася з пуфіка і рушила до стола вчителя. Все нормально, все гарно. Дивлюся на наших. Поки уваги не звертають. Беру дещо з стола. І тихо вислизаю з класу. Тепер треба шукати Славу.

О, а он і він. У туалеті. Я підходжу тихо до нього і роблю свою мстю. Це робиться досить довго. На щастя, поки мене ніхто не спалив. Так. Ага. Ось іще. І ось. І це теж. Хай провітрюється. Так же тихо тікаю з туалета і заходжу в клас. Класу все на місця. І тільки повертаюся назад, що сісти на свій пуфік, як чую нереально злий голос Слава.

- Руууууубііііііі! Я тебе приб'ю.

На мене відразу піднімаються очі хлопців.

- Рубі? - Питає мене Сем.

- А що я? Я нічого.

Сем піднімається з місця за ним інші. 

- Залиштеся хтось з нею, поки вона знову ніяких бід не натворила. - Просить когось хлопець. Залишається якийсь блондин. Наче звати Бен.

- Йой! - Чується біля дверей голос хлопців.

- Я її приб'ю! - Чую, як намагається прорватися крізь натовп пацанів Слава.

Підходжу до дверей.

- Ну що як тобі, не дує? - Посміхаюся я до хлопця.

Ну видно, що мої однокласники намагаються заржати, але стримаються.