11

І ось блискають фари, машина їде, проте... Проте не доїжджає до мене і зупиняється.

- Ти що робиш? - Вискакує з тачки Сем. І вже згодом спокійніше. - Рубі, це небезпечно. Ти бігла по дорозі, тебе могли просто напросто збити.

Я зітхаю. Не сказати, що відпустило, але напруга залишилася. Невже голос Сема на мене так діє?

- Знаєш, що? - Раптом озивається сусід. - Поїхали в одне місце. Здається я знаю як вилічити твою недугу.

Хлопець бере мене за руку і допомагає сісти в машину. Я швидко кліпаю очима, намагаючись відігнати галюцинації. Тим часом юнак заводить мотор, і машина рухається з місця.

Ми їдемо по нічному місту. Ні людей, ні голосів, нікого. Сем мимоволі доторкується до моєї руки, проте коли я не відповідаю, тільки сильніше стискує у відповідь.

- Куди ми їдемо? - Озиваюся я вперше за весь час.

- Туди, куди нас ніхто не потурбує.

Зазвичай такі слова каже маніяк, коли везе кудись жертву. Та я знала, що Сем не стане робити зі мною нічого поганого. Хоча гадостей йому зробила достатньо. І це тільки початок. Я довіряла йому. Всередині, десь глибоко, проте довіряла.

І ось машина зупиняється. Я тянуся до дверей і тяну назовні. Свіже морське повітря так і в'ється навкруги. Вдихаю повні груди повітря.

- Як добре! - промовляю я.

- Пішли, зараз стане ще краще! - Тягне мене у воду юнак.

- В одязі? - Здивовано піднімаю на нього очі.

- У мене є змінне! - Шепотом одзивається Сем.

І ось вода вже заповнила взуття, згодом добирається до щіколоток. Вже потроху починають мокріти штани. Коліна. Вода вже дібралася до талії. Грудей. І в якийсь момент мене штовхають у воду. Винирюю, випльовуючись. Лс ьв мене летять бризки води. Чути сміх. Протираю очі.

- Лягни на воду! - Лягаю.

Небо чисте, лише як лампочка світить місяць і кілька мільйонів зорей.

- Стань морем! - Чую зліва голос Сема. Схоже, хлопець теж змінив своє вертикальне положення на горизонтальне. - Почуй море! Вдихни його! Уяви скільки живих істот в ньому живе!

Я закриваю очі. Моє тіло якби теж з води, тому думаю не важко буде стати морем. Чую шелест чайок, бризгання хвиль, моє і Семове дихання. Зачірпую воду в руки і гребу вперед. Море.

В мені живе мільярди риб, ще більше мікробів. А ще акул, дельфінів, раків, черепашок і ще багато різних істот. Море дихає і живе. Воно тихе і спокійне. Ні бурь, ні цунамі, без стихій. Я сама спокійність.

Я сиджу в машині, на мені пальто і новий одяг. Вже зима зимою, але хворіти не хочеться. Сем включив кондиціонер, і зараз ми вдвох сидимо і п'ємо з термоса гарячий глінтвейн.

- Полегшало? - Дивиться на мене Сем.

Киваю. Схоже метод і правда дієвий. Тільки б тепліше було б, то взагалі було чудесно. А зараз, як же відомо зима. До тогож для людей, які кожного дня загартовуються холодною водою, це не сильно страшно. Як виявилося, і я, і Сем цим страшенно захоплювалися. І як скажіть мені такого виганяти з будинку.

Згадую Алістера. Причина є.

- Це правда, що Алістер сидів у в'язниці? - Виривається в мене з язика.

Сем піднімає на мене очі і тяжко зітхає.

- Значить знаєш?

- Що знаю? - Хлопець піднімає погляд на зорі. - Да, мій батько сидів у в'язниці. Його посадили за те, що він не робив. Тато не вбивав людину, і навіть не намагався це зробити.

- Хм. - Схоже, що навіть Сем не все знає. Логічно, що син довіряє батьку. Я, ні.

- Поїхали напевно. А то завтра в школу. - Промовляє Сем.

Школа. Слава. Як можна цього пацана заставити замовкнути? Звичайно, якщо знаєш його слабі місця.Додому я їду мовчки, проте з геніальним планом.

Ранок проходить стабільно. Сем визивається довести мене до школи. Я не проти. Школа. Знову. Майк обнімає мене, хоча ще не встигла відкрити двері.

- Хаю-Хай! - Ми робимо бомбочки руками. Бам!         🤜💥🤛 - Як настрій?

- Бойовий. - Хмикаю я, як тільки в моє поле зору потрапив Славко.

- Вже треба переживати? - Глянув спочатку на Сема, а вже потім на мене Майк.

- Знаючи Рубі, переживати треба завжди! - Одізвався Сем.

Почалися уроки. Звичайно досить важко зробити те, що хочеться, коли постійно в твоєму полі зору хлопці.

- Як можна всіх послати на чотири сторони, щоб ніхто не образився? - Промовила я про себе.

- Ніяк! - Прокоментував Білл, жуючи яблуко.

- За тобою ми спостерігаємо! - Як привид показав двома пальцями, що стежить, Майк.

- Ага! - Із сарказмом відповіла. 

Рятував цю ситуацію тільки туалет. Як тільки продзвенів дзвінок, я рванула до виходу.

- Куди? - Двері затулили кілька хлопців.

- В туалет. - Схрестила руки на грудях.

- Щось погляд підозрілий! - Промовив Білл.

- Ага. - Добавив Майк.

- Бачу ви ДУУУЖЕ хочете прибирати кабінет! - Розтягнула я якомога довше третє слово.

- Добре, ми ж не ізверги. - Підняв, наче здаючись руки Білл.

І коли я вже збиралася виходити з кабінету, то повернулася назад. Всі сімнадцять душ показали мені двома пальцями, що вони за мною стежать. Я заокруглила вверх очі і потягнула двері від себе.

Ха! Я вільна.

- Єс! - Я промовляю сама собі. Тепер треба шукати Славу. Хлопця я знайшла біля шаф. Витягую з кармана листок А4 і великими буквами пишу кілька слів. Трохи скотчу. І ось проходжу мимо. Хлоп. Ціль на місці. Тепер треба сховатися. Я тікаю в найближчий кабінет.

- Бам! - Чую шльопання.

- Ай. - Крик Славка. Роблю кілька славних фото на пам'ять.

Все ж в туалет заходжу. В клас я повертаюся дуже задоволена.

- Щось обличчя таке, наче ти вже щось натворила! - Підозріло дивиться на мене Білл.

- Я просто ходила в туалет. - Сіла я за парту.

- Воно і видно. Просто така морда задоволена, не можу зрозуміти в чому причина. - Задумується хлопець.

Аж доки в коридорі не починається чути айкання і ойкання.

- Що це за звуки? - Майк піднімається з місця.

- Щось мені здається, що в цьому замішана Рубі! - Тикає в мене рукою, але теж піднімається за другом Сем.