13

Крик. Такий крик, що розриває вуха. Мої вуха не витримують. Бо звідки взялася кров з них, я просто не знаю.

- Давай допоможу! - Сем обережно протирає моє вухо від крові. 

- Хто так кричить? - Питає Білл.

- Руубі! - Голос дуже злий. Голос Слави.

З школи вибігає ну дуже злий Славко. 

- Ти! Це ти винна! - І насувається на мене.

Хлопці, як броня, оточили мене з усіх сторін. Багато зацікавлених учнів зупинилися, щоб подивитися на цю сцену.

- Слухай, а я в чому винна? - Підняла на юнака очі.

- Із-за тебе мене вигнали зі школи! - Проричав Слава.

- І завжди крайньою залишаюся я. - Схрестила руки на грудях. - Слухай, ну не я ж зажималася по кутках і в туалетах з дівками. А тебе спалили саме за це!

- Ти. В цьому. Винна. - По словах чітко повторив юнак.

- Слава! - Почулося біля дверей. - Не чіпляйся до дівчини. Вона ні в чому не винна.

Хлопця оточили два охоронця і повели до машини.

- Вибачте, що дістали вам стільки хлопіт! - Тяжко зітхнув батько Славка. - Роберте Себастьянович, думаю хлопцю треба інша школа.

- Я записав вам кілька шкіл на листку, там є і номера директорів. - Промовив містер Роберт. - Поговорить з ними, думаю і програма, і стиль проживання йому підійдуть. Включаючи і гуртожитки для шкіл.

- Дякую. Ще раз вибачте за неприємності. - Ще раз повторив чоловік.

- Їх і так вистачає! - Я на собі відчувала погляд директора.

І ось машина поїхала. Схоже зітхнула не лише я, але й більшість учнів, включаючи директора і вчителів.

- Аж камінь з душі спав! - Посміхнулася до хлопців.

- Щось мені здається, що природи ще не закінчилися. - Глянув на мене Сем.

Додому ми їхали мовчки. Посмішка так і не сповзала з моїх уст.

- Ти як Чеширський Кіт. - Відірвав мене від думок Сем.

- Ну а що робити, якщо настрій гарний?

Ми зупинилися біля будинку і рушили всередину.

- Чогось двері відкриті... - Штовхнув від себе Сем дверці вперед. Згодом глянув мені в очі і промовив. - Тримайся ближче до мене.

Сусід заходить перший, я за ним. Оглядаємося. Все в крові. Неначе тут когось зарізали.

- Мама? - Кричу я.

- Тссс. - Затуляє мені рот рукою Сем. І якраз вчасно, бо хтось зверху почав спускатися вниз. - Пішли сюди. - І потягнув мене у вітальню.

Ми заховалися за перевернутим диваном. Чоловік спустився вниз. Сем жестом показав мені на ніж, який валявся недалеко від нього. Але не встиг хлопець і мовити як я схопила гострий предмет і ринулася вперед.

- Аааа!

- Стій!

Але мене з усієї сили прижали до стіни і ніж випав з рук.

- Рубі? - Почувся здивований голос.

Я піднімаю очі.

- Тато? Але як ти...  - Але на нього вже кинувся Сем. Чоловік швидко роззброїв хлопця.

- Не чіпай! - Кинулася я до них. - Він наш!

- Наш, це хто? - Тяжко дихаючи, запитав Сем.

- Джеймс, тато Рубі! - Протягує брюнет руку. - Приємно познайомитися!

- Взаїмно! - Невпевнено, але пожимає руку Сем.

-Ти живий? Я думала ти помер! - В шоці глянула я на батька.

- Вибач, довелося втекти. - Зітхнув Джеймс. - Я таке дізнався...

Ми сидимо на тому що залишилося. Диван повернутий у початкове положення. Принесли ще стілець.

- Твоя мама хоче тебе вбити!

- Що?

- Пам'ятаєш ту ніч, коли сталося та стрілянина. - Я киваю.

- Яка ніч? - Тато коротко, але суттєво пояснив.

- Тоді зрозуміло чого в тебе виникають галюцинації крові. - Хмикнув на це Сем. - А все через це.

- Галюцинації знову з'явилися? - Здивовано підняв на мене очі тато. - Я думав вони пройшли ще в дитинстві! А коли вони з'явилися?

- Кілька тижнів назад.

- Тоді і зрозуміло, в чому причина. - Хлопнув руками батько. - Тебе труїла мама.

- Але чому?

- Сем, ти пам'ятаєш через що посадили твого батька?  Глянув на Сема тато.

- Наче через те, що той хотів когось вбити. - Задумливо почесав потилицю хлопець.

- Ну можна вважати і так! З того часу як я зник, то спостерігав за Кларою. Схоже, що твоя мама була членом якоїсь банди. Там же до речі я побачив і Алістера. - Відповідають з чашки чоловік. - Ті двоє були дуже дружними. І найцікавіше те, що оцю стрілянину було підстроєно.

- Підстроєно? - Підняла одну брову вверх я.

- Ну рана була в Клари справжньою. Бо лише згодом я пригадав, що один з чоловіків був дуже схожий на Алістера. Така ж статура, рівень бійки. І згодом знайшов записи з камер спостереження. - Чоловік протягує мені флешку. 

Я приєдную її до ноутбука, який позичив мені тато і включаю.

- На жаль, звука тут немає, проте думаю здогадатися можна і самим.

І ось саме відео. Мама говорить у вітальні з якимось чоловіком. По даті пройшло тільки два місяці з тієї ночі. Активно щось обговорюють, а згодом цей чоловік її цілує. І так обнімає, що можна зрозуміти, що це Алістер. Я аж скривляюся. Фу. Схоже цей сок виявився скигшим, тобто просроченим. 🥵 Коли Алістер уходить, то кадр змінюється.

Мама знову говорить з Алістером. Дата якраз кілька годин до цієї події. Ті двоє щось активно обговорюють. Згодом чоловік вдягає маску. І рушає у машину. Зміна кадру.

Я граюся в іграшки. Заходить тато і ось ми вже граємо вдвох. Всі сміються. Чутно на вулиці возню. Батько рушає подивитися хто прийшов. Відбувається бійка. Мама просить мене прогулятися в хованки. Я залізаю в шафу. І ось Клара починає шукати. І в якийсь момент просто закриває мене в шафі. На замок. Проте мені вдасться вибратися. Намагаюся врятувати маму, згодом прибігає тато і все. 

Я закриваю очі. Дивитися на це з іншої сторони ще гірше. Сем мене міцно обнімає. Так ми і сидимо якийсь час. Коли мені полегшало, то звернулася до тата.

- Так чому мама мене хоче вбити? 

- Мама ще тоді, коли ти народилася, тебе не дуже хотіла. А схоже, що ця секта ще дужче їй промила мізки.

- Так я буда небажаною дитиною?

- Я завжди хотів донечку! Тому рад, що на світ з'явилася ти.

- Фух! Я взагалі нічого не розумію. - Сховала я обличчя в долонях.