16

- Мама? - Здивувалася я. - Що ти зробила з татом?

- Вважайте, що я дала йому особливе завдання. Джеймс?

З кухні вийшов батько. Тільки якийсь дивний.

- Тато?

- Розважайтеся! Ну а я пішла! - І Клара пішла назад. Почувся звук вікна. Схоже, жінка покинула будинок через вікно.

- Тато? - Повторила я.

- Ха! - У чоловіка в руках з'явилися ножі.

Ось так і живемо. Що не день, то веселощі.

- Давай спокійно поговоримо! - І ступила на крок ближче до нього.

- Про що говорити? Про твою смерть? Так це діло просте! - Засміявся брюнет. - Все одно ти вже труп!

- Бачу твій мозок вже накачали якимось препаратом. - Ступила ще один крок. - Це мама зробила?

В тата були дуже дивні очі. Темні  аж чорні. Наче тьма поглинула чоловіка.

Сем і Майк так і залишилися стояти біля дверей. Хлопці раз-у-раз дивилися то на мене, то на Джеймса, проте поки нічого не робили. Скажемо так, лише підстраховували.

- Хахаха! - Заржав батько. - При чому тут мама? - А згодом глянувши на моїх друзів, промовив. - Бачу у нас компанія зібралася. Треба трохи прибратися від сміття. - Тато свиснув. 

З кімнат понавиходили ще кілька чоловіків. В загальній кількості разом з батько нарахувала близько семи людей. Тобто по троє на хлопців, і один на мені. Не думаю, що двох з такими ранами подужаю. Мені якби і з одним справитися. Все ж калічити нікого не хотілося. Тим більше рідну людину.

- Приберіть сміття! - Махнув рукою Джеймс на тих двох, а я розберуся з цією.

- А нічого, що "оця" це твоя рідна донька? - Підняла одну брову вверх.

- Пфф! - Фиркнув тато.

І ось почалася бійка. Рукопашна бійка. В хід пішли всі підручні засоби. Я так розумію, що прибирати прийдеться заново.😒 І мити підлогу від крові теж.

Я взяла в руки стілець. Не думаю, що це чимось допоможе, принаймні можу відбиватися. Хоч якийсь захист.

- Можемо все спробуємо поговорити без цих речей? - Показала на стілець і ножі.

- Не думаю, що це має сенс. - Тато накинувся на мене.

Йой. Відбивалася як могла. Схоже треба буде купляти новий диван. Да і не тільки його.

- Воу! - Відхилилася, як тільки ніж розрізав повітря, де тільки я знаходилася. Окей. Не хочеш по-хорошому, тоді буде по-моєму.

- Хрясь!  - Стілець розвалився на частини.

- Дякую! - Закричав на це Сем. Да будь ласка. Тепер буду Рубі-ніндзя. Хійя!😏🤸‍♀️

Чомусь бити інших суперників мені було легше, ніж свого батька. Може тому, що він тато. Та в якийсь момент він наскочив мене. Ми перевернулися на підлогу, і я опинилася внизу під ним. Хіясь! Ніж простромив підлогу за кілька міліметрів від мене. Даю по п'ятій точці і перекочуюсь подалі. Відповзаю по далі, але дужа рука перехоплює мою ногу.

- Ми не закінчили! - І потягнули назад.

- Та я так і зрозуміла.

І ось я лежу під батьком. Романтичніше було, якби замість тата був Сем, як приклад. Але ситуація тут зовсім інша. І в якийсь момент розумію, що випадково відбиваючись від тата, як би це дико не було, то випадково на голові відчула якусь випуклість. І це точно не родинка. А щось більше схоже на ті штукенції, які були в мені. Тільки якщо то були вибухівки, то це більше схоже на пристрій, який передає певні імпульси в мозок на певну команду.

Чоловік проставив до мене ножик, ще кілька сантиметрів, і я труп. Трупчик. Я повільно доторкуюся до щоки батька. Проводжу пальцями до брів. Тато замирає. Доторкуюся до лоба. Лоб не гарячий. Значить це не простуда. Пальці рухаються далі. І вже за одним вухом я знаходжу один з пристроїв. З великим зусиллям, але витягую. Батько зажмурює очі. Схоже розум починає прояснятися. Тільки ще не зовсім.

Чоловік трусить головою і відкриває очі. Очі ті ж. Чорні. Значить ще десь повинен бути цей пристрій. Проте мої пошуки ускладнює сам тато, який почин приближувати ніж до моїх грудей.

Так Рубі, включай мозок. Зазвичай, щоб оволодіти людиною, то використовуючи як мінімум три таких штук. Перша штука біля вуха, щоб досліджений чув всі завдання, які треба виконати; Друга - біля мозку. Можливо навіть приєднана якимось кабелями. І третя - біля серця, щоб його контролювати. В такій ситуації ніяк не витягнеш всі штукенції.

Протягую руку і знаходжу ніжку стола. 

- Пробач! - І я з усієї сили вдаряю свого батька по голові. Той відключається, і я відповзаю.

Сем і Майк якраз закінчили з тими. Один перев'язує його мотузками, інший надибав скотч. Я ж починаю шукати ці пристрої на батьку. З голови забрати найважче, тому у діло йде ніж, який забираю з рук. Приходиться видковирювати. Така ж участь настигає і іншу штуку.

- Є! - Я зажимаю свою добичу в руках. Оглядую її. Це точно не вибухівка. Треба буде вивчити детальніше, бо ті я викинула у воду.

- Рубі, ти ціла? - Закінчує із злочинцями Сем.

- В порядку! - Показую великим палець вверх.

- А нічого що твій тато без свідомості? - Подивився на того Майк.

- Довелося вирубити. Бо схоже, що йому всверлили ці штукенції в тіло.

- Ти хоча б не сильно його довбанула? - Глянув на мого тата Сем.

- Без поняття. - Пожала плечима. - Тільки що робити з оцими?

- Зараз розберуся. - Підморгнув Сем.

Сусід викликав поліцію, де розказав, що шестеро злочинців проникли в дім, і те що батька осьо вирубили. Звичайно версія трішки переправлена, але правдива. Коли тих страшил з приміщення забрали, всі полегшено зітхнули.

- Тільки прибрати залишилося! - Глянула я на цей бардак.

- Да, наче свинюшник! - Почесав підборіддя Майк.

В хід пішли сміттєві пакети, віник, совок, швабра. Після прибирання перший поверх виглядав таким чистим. Причому в прямому значенні. Від сили там залишився один стілець, плита, стіл для готування, холодильник, підвісні шафи, але без скла, кілька чайок і тарілок, ножів і всякого дріб'язку до кухні. І це тільки одна кімната. Вітальня мала лише одну річ - люстру.

Довелося викликати сміттєву бригаду, щоб забрала всі поламані речі. А щоб у вітальні та і на кухні можна було сидіти, то були принесені з інших кімнат, з тераси, з горища всі необхідні меблі.