19

Говорив телевізор. Мама була в телевізорі.

- А як виявилося, найнадійнішим способом це було просто тебе впустити в кімнату! - Засміялася з екрану жінка.

- Заспокоїлася? Слухай, не надоїло тобі вже мене вбивати? - Я підійшла ближче до пристроя.

- Робити це лише одне задоволення! - Якось ласкаво-удавано відповіла фігура з телевізора.

- Воно і видно. А можна було бути щасливою без цього? Для цього є багато чого... - Почала я.

- Ти про секс, наркотики і чоловіків? Пфф! Не сміши мене. Твій час смерті наближається. Прощай! - І телевізор погас.

Проте активізувався якийсь пристрій. Стеля почала поступово спускатися вниз.

- Ну супер. - Стукнула я себе руками по ногах. - Хочеш побачити як мені роздавить стіна? - Прокричала я в пустоту. - Щось для тебе це занадто примітивно. А де оце що кров плескає в різні сторони, я мучаюсь довго в муках? - Тиша. - Ну зрозуміло. Все як завжди.

Ну тікати буду як завжди через вікно. На дверях теорію перевіряти не захотілося. Та перш ніж все ж рятуватися, то позасовувала кілька малюнків до себе в кармани, щось сфотографувала. Так видно як я хочу жити!  Все ж рятуватися треба. Знайшовши на підлозі якийсь камінь, розбила вікно. Бум! Добивши вже самостійно уламки скла, огледілася. Ну супер. Приземлення буде м'яким.

Тому затамувала подих і стрибнула вниз. Бам! Почулося зверху в кімнаті.

- Фу! - Затримала подих. - Чому саме мені це дістається?

Вилізаю із смітника і рушаю до вхідних дверей. Дзень-дзелень.

- Цікаво, а де Рубі? - Чую через двері.

- Хеллоу! - Знімаю з себе шкірку від капусти.

- Ем. А чого ти наче в смітнику побувала? - В шоці на мене дивиться Сем, проте пропускає.

- Це називається м'яка посадка. - Заходжу я всередину.

- Воно і видно! - Забирає з голови в мене шкірку від банана.

- Фу! Хто це сміття не виніс з будинку? - Чую голос батька.

- Я вам що, сміття? - Схрещую руки на грудях.

- Рубі? - З кухні кухні виходить тато. - А чого...

- М'яка посадка! - Перебиваю його я. - Знаєте? - Я починаю ритися по карманах. - Тримайте! - І віддала всю свою знахідку тим двом. Сем так і залишився тримати мій скарб двома пальцями подалі від себе.

- Воняє? - Хмикнула я. Сем покинув.

- Тоді давай обнімемося. 

Сем як рванув з місця. Я глянула на тата в надії.

- Йди краще помийся! - І тато рушив поскоренько на кухню.Тиць-пердиць! Понюхала себе сама. Фу! Да, сходити в душ буде не лишнім. 

Чомусь Сем приєднуватися до мене за обідом не спішив. Обходив стороною і якось дивно на мене позирав. 

- Може досить так ходити наді мною? - Глянула я на хлопця. - В душ якщо що я сходила.

- Ну-ну! - Відповів на це юнак. А згодом дійсно підійшов, обнюхуючи.

- Ти що робиш? - Підняла на того очі. В цей момент Сем так сильно витягнув повітря в себе. І то не зрозуміло, сусід перевірял просто чи пахну ще я сміттям, чи то насолоджувався запахом. - Ну Сем!

- Сем, досить обнюхувати Рубі як їжу! - Поставив нагріватися електричний чайник тато.

- Ну ти ж робила це, коли я тобі позичив свій спортивний одяг! - Хитро на мене глянув недочоловік. - І тобі цей запах явно сподобався.

- Всі претензії до Славки - це його була робота! - Відмахнулася я від нього.

- Слава, що нюхав мій одяг? - Хитро глянув на мене Сем.

- Йди ти!  - Я вже хотіла піднятися з стільця і майже це зробила.

- Ми не договорили! - Посадив мене назад хлопець.

- Ти хочеш, щоб тут була калюжа? - Я глянула на сусіда.

- І що з того?

- Теж будеш її нюхати? - Сем такого явно не очікував. Бо я тут же вирвалася і рванула в туалет. Фух, встигла.

- Га-га-га! - Почулося з вітальні. Тато явно веселився.

- Хай радується, що то була лише калюжа! Щоб б тоді робив Сем, якщо то було б більш серйозне? - Відповіла я з туалету.

- Попробував би делікатес? - Вже не стримувався батько.

- Фу! - Відповіли ми одночасно з Семом.

- Давай без пошлостей! - Відказала я.

- Сама почала! - Почулося з вітальні. Весело живемо, називається. З гуморком!

Час йшов. Під вечір ми всі втрох вирішили зібратися обговорити знайдене. Не знаю що зробили зі скарбом ті двоє, проте запах зник. Прали, чи що?

- Нічого цікавого! - Я вкотре кинула мамині каракулі на стіл.

- Та схоже, що нічого і не було! - Задумався тато. - Нас просто надули.

- Отак? - Надув повітряну кулю Сем, і та лопнула.

- Щось типу того.

- Значить у нас залишаються лише ці штуки! - Хлопець витягнув з кармана два прозорих пакета. Один з моєї голови, другий - з татової. - Якісь штукенції, які впливають на мозок. То підчиняють повністю, то створюють певні галюцинації.

- Було б непогано дізнатися як вони працюють. - Почесав підборіддя мій батько.

- Ну я в цьому не такий сильний, там фізика я всі справи, але спробувати можу. - Підхопив ідею Сем. - Є якісь інструменти чи ще щось?

- Рубі? - Глянув на мене тато.

Я рушила на горище. Таке темне і тихе. І шукаючи лупу, мікроскоп, затискачі та пінцети наткнулася на диктофон. Що він робив тут без поняття. Включила. Проте почуте мене шокувало.

"Привіт, Кларо. Тебе знову турбує тато. Плани знову змінилися. Здається видобути карту-пам'яті, яка була захована, нам буде це загрожувати наслідками. Я не хочу вбивати Рубі. Але це була твоя ідея. Не знаю чого ти так хочеш вперто знищити свою доньку. Але це карта національної важливості. До тогож мені не подобається секта, в яку ти ходиш.

Ти змінилася. В гірше сторону. Я намагався знайти якийсь компромат на цю групу, проте все чисто. Чи то просто так гарно замітають сліди, чи то... Проте зараз не про це.

Не знаю настільки це було розумно заховати цю штукенцію в серце Рубі. Ти ж розумієш, що вона помре. Звичайно в цьому є і плюси. Ніхто на контролі не перевіряв, що шось можуть заховати в людину. Тільки навіщо ти в свою доньку засунула вибухівку? Думаєш так зручніше забрати наш скарб? Бам, і все розлетиться в різні сторони. Ну це твоє діло.