20

- Я звичайно в цьому не профі, тож почнемо! - Сем обережно почав від'єднувати частини пристрою між собою.

Я сиділа, схрестивши ноги, і роздумувала. Ну що ж робити операцію на серці сама не буду. Дивно, чому металодетектор її не сприйняв. Цю карту-пам'яті. Дуже гарно запакована чи просто спеціально створена на не реагування таких пристроїв? Дуже цікаво.

- Як я і казав, ці штукенції посилають імпульси, які приймає мозок. І схоже, що деякі просто приєднуються на шкіру, а іншим треба безпосередній вплив. - Вириває мене із думок. - Да і схоже, що ці ліліпути з різних серій. Видно і реагують на мозок по-різному.

- Хм! - Задумався тато. - Цікаво.

- І що це на дає? - Долучилася я до розмови.

- Що дає? А те, що правильно підібравши серію, тип, дію імпульсу та необхідну реакцію на оцю карту, можна створити ідеальну людину.

- Ідеальне суспільство! - Пробуркотіла я про себе.

Треба якнайшвидше дізнатися що розташоване на цій чудо-картці, яка знаходиться в мене в серці.

- Слухай, а твій знайомий в лікарні не сильно зайнятий? - Я глянула на батька.

- А навіщо він тобі? - Зацікавлено запитав чоловік.

- Просто є розмова. 

- Розмова. - Повторив батько. - Думаю кілька хвилин він знайде в своєму графіку. Треба поговорити.

Я кивнула.

- Не дивися таким поглядом. - Глянув на мене Сем. - Ти явно щось задумала.

- Нічого не задумала. 

- Ну-Ну.

Більше ніякої нової інформації ми не змогли знайти. Тому наш міні-нарада закінчилася. Тато пішов говорити з своїм знайомим, я ж тим часом зосередилася на ситуації. Сем пішов у ванну.

Значить ситуація така: хтось хоче створити Ідеальне суспільство. І для цього необхідно ці міні-картки, які за допомогою імпульсу можуть впливати безпосередньо на людину. Також на висококомандуючих осіб є компромат, який зараз знаходиться всередині мене. Виходить, що по неволі я втягнута в цю гру. А вибиратися треба самій.

- Я поговорив із знайомим. Той сказав, що завтра вільний, тому можеш з ним поговорити. Ось номер. - Тато протягнув папірець з усіма контактами. - Тільки скажи навіщо це тобі? Бо цей чоловік займається досить нестандартним ділом.

- Треба, значить треба. - Забираю листочок з адресою і номером я собі.

- Ну як знаєш.

Цілий вечір я сиджу на іголках. Чомусь у мене відчуття, що я не виберуся живою з цієї гри. В якийсь момент, коли до мене на диван сідає Сем, я не витримую.

- Ти гарно вмієш малювати?

- Не гірше від тебе! - Хмикає Сем. - А до чого тут це?

 - Хочу дещо зробити. Ти не проти?

Я встаю і рушаю до себе в кімнату. Чомусь на серці неспокійно. Риюся по ящиках, вишукуючи все необхідне. Фух. Чомусь дуже переживаю.

- І що це? - Питає Сем, як тільки я повертаюся назад.

- Тату-машина. Давай зробимо однакові тату? - Піднімаю погляд на нього.

- А ти взагалі робила тату? - Сусід беру в руки інструмент. Хитаю головою негативно. - А знаєш як це боляче? - Замружує Сем очі. - Так що, є ідеї що хочеш набити?

Ви не думайте, що це просто тату. А раптом я не повернуся в цей дім. Раптом. Щоб було що на пам'ять. Тому беру в руки блокнот я малюю напис.

R&S=🖤. - Рубі і Сем це любов. Показую.

- Симпатично! - Коментує малюнок Сем. І вже згодом каже. - Готова?

Таке невеличке тату ми набуваємо на руках. Спочатку сусід робить на моїй правій руці, потім я на його. Вертикально, якщо піднімати руку на дев'яносто градусів, або горизонтально, якщо повернути долонь до обличчя. Просто чорно-білий малюнок.

Хотілося б вірити, що я хоча б відсвяткую Новий Рік. До цього свята не так багато і залишилося. Скільки? Три дня? А ще треба будинок прикрасити, купити ялинку і нарядити її. Ті ж подарунки підготувати. Я вже навіть придумала, що подарую Сему. Дай Боже, дожити до цих моментів.😇

Я посміхаюся щодо мрій і просто обіймаю свого сусіда по дому. Мені так добре.

І ось настала ніч. Лежу на ліжку. Ще ніколи так не чіплялася за життя. А коли знаєш, що смерть не за горами, то хочеться зробити все на світі. Можливе і неможливе. З близькими людьми. Жаль, що тільки мама присутня не буде. 

Дивлюся на Сема. Цікаво як це йому булл  коли він дізнався, що його батько разом з моєю матір'ю і одній секті працюють. Напевно важко. Зітхаю і обнімаю хлопця. Той обнімає мене, сопаючи мені у вухо. Спить. Закриваю очі.

Цікаво, а до яких людей відноситься мама? Ну точно не до Палітрів. А щось між однокольороми і чорними-чорнісінькими. Все ж вона мама. Да, причина така собі. Проте все ж дивлячись на людей, ми завжди думаємо про них найкраще. Хоча не завжди наш ідеал співпадає з реальністю. Так і живемо.

Дзвонить будильник і вириває мене зі сна. Треба вставати. Швидко поснідавши, перевдягаюсь і рушаю на зустріч. 

Лікарня сучасна і простора. Мене зустрічають в коридорі. На жаль, я не знаю ім'я татового знайомого, тому даю лише координати, які записав батьку на листку.

- Вам до містера Кіборга. Прошу за мною. - Мене проводять вглиб території. Кіборг? Цей чоловік, що напівлюдина-напівробот. - Ось його двері.

Жінка уходить, і я залишаюсь сама. Ну що ж, давай Рубі. Стукаю.

- Приходьте!

Відкриваю двері і заходжу всередину. Кабінет просторий. Стильно і діловито.

- Сідай! - Чоловік показує на крісло. - Джеймс сказав, що ти хочеш поговорити.

Я збираюся всю свою волю в кулак і кажу.

- Да. Я б хотіла щоб мене обстежити на наявність яких несуть сторонніх предметів в тілі. - Починаю я.

- Це через вибухівку? - Перепитує Кіборг. - Мені твій батько все розказав. І ти ж наче всі пристрої з себе витягла?

- Ага. Просто хочу удосконалитися по-повній. - Киваю я.

- Ну це можна влаштувати.

Поки велася організація з цим всім я поневолі задумалася. По-чесному це перевірка не лише на наявність якихось залишків від вибухівок, але й на пепевірку чи можна дізнатися, чи побачать картку в серці.

- Нам сюди! - Ми підходимо на рентген. Зробивши всі необхідні умови для цього, тепер залишилося тільки чекати результат.