21

Мої спроби витягти цю карту з свого серця, ну або принаймні дізнатися що там знаходиться, потерпали фіаско. Вже котрий раз. Я вже ходила і до програмістів, які в цих картах розбираюся, і до медиків. Куди тільки не ходила! 

- Ну якщо буду вмирати, то постараюся не цього року! - Обперлася об стовп біля зупинки.

Все місто вже готувалося до прийдешніх зимових свят. Чомусь в мене такого піднесеного настрою не було. Цікаво, з чого б це?😒 Мій погляд впав на кіоск, який розташувався недалеко від зупинки. Якийсь непримітний і гарно захований. Може зайти?

Подарунки так і не купила. Нікому. Лише ідеї що б такого подарувати. А хотілось такого душевного і від себе. За спиною був рюкзак з балончиками. Цю витівку я залишила на потім. Кажуть, що найкращий подарунок - це той, що зроблений власними руками. У голові закрутилася хуртовина думок. З магазину вийшла з різними цікавинками. 

Проходячи повз будинки побачила, що вже більшість сусідів прикрасили свої дома. Тільки до нашого схоже черга не дійшла. Ще здалеку побачила якусь машину біля житла. І в той момент коли я підійшла, тато якраз закінчував говорити з якимось чоловіком.

- Дякую! З Наступаючим! - Машина поїхала.

- А це хто був? - Все ж насторожилася я.

- А, це ти! - Повернувся до мене батько. - Ну Новий Рік все ж приходить, то ж оце вирішив замовити ялинку і прикраси. Дивися!

Тато завів мене в будинок. У вітальні біля каміна вже стояла ощадна зелена красуня. Пишна, велика і широка.

- Подарунків буде куча! - Потер руками задоволено чоловік.

- Жаль, що тільки без мами! - Я присіла на диван.

- Ну думаю їй і без нас добре! - Підморгнув мені тато.

- А де Сем? - Огледілася навколо.

- Пішов по магазинах. Сказав, що готує щось неймовірне. - Батько показв руками оце "неймовірне". 

Могла і здогадатися.

- А це що за пакети? - Заглянув в один з них тато.

- Це сюрприз! - Відійшла в сторону я.

І ось сидячи в кімнаті, майструвала подарунок Сему. На фоні лунала новорічна музика. Настрій був позитивний, хоча і дещо зіпсований. Ну знаєте, коли шукаєш причину всьому дурного, що сталося в житті. Ну так ось. Все ж вирішила поки щодо цього багато не думати. 

Рани на руках і ногах поступово заживали. Хоч і пройшло досить небагато часу з того моменту, як витягувала з себе вибухівку, все ж рухалася вже впевненіше. Ноги звичайно боліли, проте коли в голові зовсім інше, то на це не звертаєш ніякої уваги.

- Пссс! - Почулося за вікном. Глянула наліво. Нікого. - Пссс! Рубі!

Цікаво це хто? Я підходжу до вікна і відкриваю навстіж його.

- Йой! Я ледве не вилетів! - Почулося здивоване сопіння хлопця.

- Сем? А не міг просто постукати в двері? - Глянула я на свого сусіда. 

- Так не цікаво! - Всівся на підвіконня брюнет. - А що ти там поробляєш? - Почав виглядувати із-за мене Сем.

- То сюрприз! - Загородила я доступ.

- Ну Окей. - Пожав плечима сусід. - Ти там давай закінчуй сюрпризити, треба дім прикрашати. Я вниз! - І хлопець стрибнув з другого поверху.

- Двері схоже перетворюються в примітивний і нудний спосіб входу в кімнату. - Хмикнула на витівку Сема я. - Не вистачало ще димаря. Тоді в нас з'явиться новий Санта Клаус. Хоча чого? У нас димар є. Ще не намалювався Санта.

Заховавши всі свої поробки подалі від лишніх очей, рушила на перший поверх. Треба тільки не забути доробити. Вже на сходинках побачила Сема, який в образі напівСанти прикрашав перехід.

- Ну як тобі? - На мене глянув симпатичний червоний ніс з білою густою бородою.

- Ніс крутий! - Засміялася я. - Брови взагалі відпадні.

- Йди вибери собі когось. В коробці у вітальні там ще є персонажі. - Кривлячи бровами, відповів Сем.

На кухні пахло чимось смачним. Я завітала, щоб подивитися що там такого цікавого. Сніговик місив тісто.

- Як костюмчик? Не жме? - Схопила я зі столу моркву.

- Да ні! Тільки жарко! - Витер з лоба піт тато.

- На! - Я запихнула морквину в рот сніговика. - Такі персонажі хрумають овочі. 

- А нічого, що це роблять зайці? - Відкусив шматок батько.

- Сніговики і зайці однієї породи - і тим і сим треба морква. - Посміхнулася я. З коридору почулося ржання.

- Ще не знайшла собі костюмчик? - Помахав головою в сторону вітальні тато.

- Зараз знайду.

Нічого визиваючого не брала. На голову нап'ялила рога оленя. Светр із дзвіночками з тим же оленем тільки доповнював новорічну атмосферу. Часу залишилося не так і багато. А точніше кілька годин.

І ось в хід пішли гірлянди. Я майстер запутування цих шнурів з лампочками. Намагаюся розпутати, в результаті чого ще дужче плутаю їх і себе разом.

- Може хтось з мене зняти цей клубок Кентавра. - Вию про себе.

- Взагалі за допомогою цього клубка дівчата і хлопці тікали із лабіринта. - Почав рятувати мене Сем.

- З моїми навичками я можу тільки розфарбувати стіни балончиком. - Зітхнула я.

- Та ну. Я думаю, ти б влаштувала тому Кентавру такий запалий розіграш чи пранк, що той би місяцями нікуди не виходив. - Засміявся Сем. - Все, готово.

Будинок був прикрашений. Повсюду горіли свічки, лунала різдвяна і новорічна музика. Запах смаколиків так і просився до рота.

- А тепер треба включити ялинку! Ну давайте! - Тато став біля розетки. - Раз, два, три, ялинка гори! - Закричали ми всі разом, сміючись. І ось гірляндами засіяла різними вогниками.

Поки тато пішов на кухню, я вирішила показати Сему один з моїх подарунків.

- Показати тобі дещо?

- Давай!

Ми вдягнулися і вийшли на вулицю. Холодний вітер так просився нас пощільніше закутатися в пальта. Хитрюга!

- Нам сюди! - Я повела хлопця через двори. 

Поворот наліво, направо, трохи прямо. Ми вийшли в одне затишне і відкрите місце. Я зрозуміла, що пора показувати мою схованку. Мій вагончик. Тільки перед цим...

- Во! - Забираю руки з очей хлопця перед вагоном.

- Це я? - Глянув на зображення Сем. Ото яке на намалювала ще на початку.