Епілог. Сем.

Я стою на кладовищі і дивлюся як риють яму. Сьогодні буде поховання. І ось опускають домовину. Проте там не Рубі. Ховають когось іншого.

Сьогодні як на зло ще й школа. Зимові канікули вже закінчились. Краще вони й не починались. Я розвертаюся і прямую до байка. В мене є ще чотири години до цього. Тому заводжу мотор і рушаю додому.

Будинок пустий. Джеймс кудись поїхав. Чоловік сказав, що викати в такій ситуації це неправильно. Ми друзі не тільки в житті, але й по горю. Та і зустрілися через неї.

Відкриваю двері і заходжу всередину. Сідаю не диван і чую якесь пукання. Піднімаюся і дізнаю із під попи пукалку. Рубі! Я посміхаюся на це.

Чомусь мозок думає, що треба сходити в її кімнату. Серце його підтримує. Піднімаюся і рушаю наверх. І ось її кімната. Відкриваю кімнату. Пахне Рубі. Вдихаю якнайдужче повітря. Ех. На ліжку бачу парку з малюнками. Беру в руки. Тут я, сама дівчина і її батько. Оно малюнок, де мене Рубі нафарбувала маркером. Де я з довгими нігтями. Голий і прикриваюся лише руками. Де її обнімаю. Де ми вдвох сміємося. Де я її цілую. Де ми бісимося. Де робимо один одному тату.

Я кладу альбом назад. Закучую рукав. Тату. R&S=🖤 Рубі плюс Сем дорівнює любов. Доторкуюся пальцями до шкіру. В якусь відчуваю її руки на своїх. Тяжко зітхаю. Ховаю татуювання і оглядуюсь. На столі помічаю конверт. Такий же конверт, який я знайшов у кульках, коли ми лопати їх. Розглядую його.

"Відкриєш десятого січня о четвертій годині вечора. Твоя Рубі" 

Дивлюся на годинник. Тільки десята година ранку. Ще шість годин чекати. Тому ховаю собі в кишеню. Дуже дивно знаходитися в кімнати Рубі, коли самої хазяйка немає. Немає в живих. Сідаю на ліжку. Потім і лягаю. Уявляю як Рубі лежить біля мене. Дівчина посміхається. Вона щаслива. Проте такому вже не бути.

Доторкуюся до серця. Рубі зі мною. Наші серця б'ються в унісон. Тук. Тук. Тук. Тук. Вона нікуди на зникла. А завжди зі мною. Закриваю очі. 

Дівчина лежить біля мене і сміється. Я розказую їй про свого хом'ячка який хотів втекти з будинку. Був у мене така звірюшка, яка любила пригоди. І постійно тікала. Схоже Рубі історії подобаються.

- ...І ось Втікач прогризає замок і з перемогою вибігає з клітки. Підходжу я і кладу його назад.

- Ха-ха-ха! - Сміється Рубі. Це один з тих днів, коли нам так добре. 

Десь на першому поверсі чую грюкання дверей. Оглядуюся. Проте коли дивлюся на сусідню подушку, дівчини не знаходжу. Кімната пуста. Я просипаюся. Грюкнули двері в реальності. Схоже, це прийшов Джеймс. Видно я заснув. Піднімаюся і йду до дверей. Ще раз на випадок оглядуюся. Зітхаю і рушаю вниз.

- О, ти тут? - Джеймс видно виходив за їжею. Стід забитий пакетами.

- Да. - Допомагаю йому з покупками.

- Може в школу сходиш? Я знаю, що ситуація важка, проте... - Чоловік піднімає на мене очі.

- Не переживай! - Стукаю його по плечу і хапаю з пакета яблука. - На час-два сходжу. - І жуючи яблуко пішов за рюкзаком.

До школи я приїжджаю на перерві. Перші три уроки я благополучно просрав. І на те є причини. Сьогодні в школі день тиші. Так сказав мені Майк, коли зустрів мене. Ми з ним обнялися. Довго і міцно. Хлопець заспокоював мене. Схоже про смерть дівчини знають всі.

- Співчуваю! - Майк хлопає мене по плечу.

Я забираю ключі і ми заходимо всередину школи. Вже тут я починаю відчувати щось дивне. В коридорі на парті стоїть фото Рубі. Багато свічок запалені. Лежать іграшки й різні подарунки.

- Сем? - Питає Майк, коли бачить моє обличчя. Я зітхаю і підходжу ближче. Мовчки дістаю свічку із рюкзака і запалюю її. Біля нас зібралася ціла юрба.

-Ти дивися, це ж той Сем, що закохався в нашу Рубі. - Чую голос Кіри. - Ну хто ж закохається в цю пранкершу і простушку?

- Сем? - Питає мене Майк, коли я повертаюся в сторону дівчини.

- Не називай її так! - Я рушаю до Кіри. Дівчина п'ялиться назад, про я її ловлю. - Не називай її так!  - Тикаю в неї альбом.

Майк тільки зітхає на це.

- Да, я в Рубі закоханий! Смійтеся скільки завгодно. Проте можу сказати тільки одне! - Прокричав я, ставши посередині натовпу. - Рубі єдина, хто жила повним життям. Єдина, хто це життя прикрашав різнокольоровими фарбами. Єдина, хто наше життя різнобарвлював. З нею ніколи на було сумно.

З гурту долучився якийсь хлопець.

- Рубі постійно мене веселила, навіть тоді, коли хотілося плакати. 

- Точно, Фел! - Загукали інші.

- А мені казала, що в усьому треба шукати позитивне і смішне! - Відповіла ще дівчина.

- Да, Джесі! - Заволала юрба.

- А мене Рубі постійно дарувала солодощі! Люблю солодощі і Рубі!  - Засміялася ще одна дівчина.

- Тож думаю не треба її ображати! - Відгукнувся я. - Рубі любила всіх хоч і різними способами! - Натовп засміявся.

І тут з'явився він.

                                *              *             *

І ось настав час поховання. Майк поїхав зі мною, щоб мені було не так сумно. Сівшись на байк, ми доїхали до церкви. Вже доїжджаючи можна було зрозуміти, що буде багато народу. Машини стояли недалеко від місця проведення.

Джеймс мене зустрів біля приміщення. Мовчки мене обійняв, привітав Майка і ми рушили всередині. Що було далі я просто не пам'ятаю. Я дивився раз-у-раз на домовину, в якій лежала Рубі. Думав, що вона піднімається і скаже, що це був розіграш. Проте цього на було. Всі з нею прощалися. Я підійшов до її бездиханного тіла. Доторунувся до її ніжних рук. 

- Люблю тебе! - Ніжно поцілував кохану в її холодні губи. По щоці скотилася сльоза. - Дарую напам'ять мої сльози! - Я витер сльози і віддав Рубі.

Згодом всі почали говорити про дівчину якісь слова. Кожен підходив до трибуни і розказував щось про неї. Джеймс подякував за те, що в нього така прекрасна донька була. Розказав кілька історій з її дитинства. Всі сміялися. І ось моя черга. Я підходжу до трибуни і кладу руки на неї. Зітхаю і починаю.

- Від одного мудреця я почув притчу про людей. Якщо весь світ уявити чистим аркушем, то стає різнокольоровими він лише за допомогою людей. Якщо намалювати людей на аркуші паперу, то всі народжуються чорно-білими. Хтось таким і залишається, оскільки просто не знає як себе проявити. Вони перетворюються в тіней, адже не можуть вийти за свої кордони. Деякі стають чорними-чорнісінькими. Таких пожирає тьма зла і безчестя. Ці люди не знають що таке добро. Проте є однокольорі - вони несуть в своє життя щось одне. І лише п'ять відсотків людей можуть міняти кольори. З чорних стать білими і навпаки, з жовтих - на зелених, з сірих - на коричневих. А є різнокольорові, які пізнали смак життя. - Я згадав, як розповідав цю притчу коханій. - І можу сказати одне, що Рубі є Палітрою, тобто тією, яка здатна міняти людей. Звичайно не всіх, проте мене змінила вона точно.