Якби життя почати б можна двічі...

Зустріч закоханих

Він у лікарні. Бачить свою кохану біля вікна. Кидається до неї.

 

Він:     Люба моя, пташка кохана!

 Очі твої бачив кожної ночі,

            День у розлуці минав наче рік,

             Голос лунав мовби річки потік.

            Чом не дзвонила мені, не писала,

            Я все чекав смс-ки від тебе

            Може ти в цім не вбачала потреби,

            Може любов твоя меншою стала?

 

Вона дивиться на нього з докором.

            Боже, про що це я… Вибач кохана

(Цілує її руки. Вона тихо плаче).

Це все розлука з розуму зводить.

Люба, пробач, як ти тут опинилась?

Ми вже удвох, тож і плакати годі!

 

Вона (речитативом): Я не плачу, в Недолі* сліз не буває ніколи.

                                    З моїй прядки виходить жахлива нитка,

                                   Це в інших родинах сміятися будуть дітки,

                                   Що мене торкнеться, одразу стане бридким.

                                   Не чіпай мене, йди стороною від горя.

                                   Пам’ятай, що нещастя, як віспа, заразне.

Відшукай свою Долю, тримай її дуже міцно.

(відштовхує хлопця)

Мій же шлях оповитий суцільним болем.  

 

(переходить на істеричний крик)

Це я заклала в обмін на гріх немовля.

Хотіла вільною бути, щоби йти за тобою без ноші.

А тепер - за вікном мороз і метуть пороші.

Попри всі моя благання мене не бере земля!

 

До палати вбігає лікар, санітарка Світлана, медсестра. Дівчині колють заспокійливе, вона засинає.

__________________________________________________________________________

*Недоля – божество у слов’ян і греків, уявлялася в образі жінки-пряхи, яка разом зі своєю сестрою Долею відповідала за життя людини.   

Лікар і Він

Він: Доктор, що і з нею? Як давно,

        Тут вона проходить лікування.

        Чим я можу їй допомогти,

        Щоб полегшити такі страждання?

   

Лікар: Попередньо запитати мушу

            Ким же ви доводитеся хворій?

            Обговорювати зі стороннім її стан,

            В нас не має права апріорі.

           

Він:     Я її майбутній чоловік,

            Ми побратися збирались через рік.

 

Санітарка (здивовано): Ми вважали, ти від неї втік.

                                       Кинувши її узбіч дороги.

    Звабив, нагулявся і адью,

                                       А він, бач, хотів створить сім’ю!

           

Лікар до санітарки:  Помовчіть, Світлана. Вам є чим зайнятись:

                                   Змінити білизну у шостій палаті,

                                   На сходах прибрати, розчистити ганок…

 

Санітарка (бурмоче невдоволено):   Агов цілий список та не по зарплаті!

                                                              

Лікар до героя: Ми лікуємо дівчину від депресії сильної,

                           Це відомий науці постабортний синдром.

                           Маю визнати те, що останніх два тижні,

                           Позитивного зрушення не було ні на тон.

                           Але з вашим приїздом сподіваюсь наступить

                           Більш стабільний у часі лікувальний ефект.

 

Він (доктору): Що від мене залежить, я зроблю неодмінно!

             (у бік): І поставлю на карту свій французький проєкт!

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше