Затримай дихання

"Вільний лише той, хто втратив усе, заради чого варто жити"

Еріх Марія Ремарк

Марк розплющив очі. Голова боліла жахливо, при кожному, навіть тихенькому звуці, здавалось, що трісне. Хлопець поворухнувся і його пройняв біль в ребрах. 

- Ну що ти будеш робити?! - промовив Марк в стелю. Але ніхто не відгукнувся. 

"Точно, я ж живу один", - згадав хлопець.

Цієї ночі, а точніше ранку, бо була майже п'ята ночі коли він ліг спати, хлопцю снились жахіття. Точніше сказати, його жахливі спогади. 

"Давно це мені не снилось! Потрібно зателефонувати Заку розповісти. Можливо знову снодійне призначить", - подумав Марк й взяв в руки слухавку. Дзвінкі гудки вдесятеро гучніше роздавались в його голові.

- Зак, привіт!

- Друже, що в тебе з голосом?, - занепокоїно запитав психолог.

- Ну, це наслідки після пляшки віскі. Загалом, все добре. Тільки от... розумієш, мені знову ЦЕ сниться. - Марк розтягував слова, йому було важко про це говорити.

- Чекай, коли це почалось? - Зак був вже не такий стривожений.

- Сьогодні вночі.

- Окей, у мене на 12:00 є пацієнт, тому приходь опівна другу. Поговоримо, - сказав Зак й поклав слухавку.

"От завжди так, цьому психологу самому потрібно звернутись по допомогу! До психіатра" -  подумав Марк.

Зак і Марк познайомились 3,5 роки тому. Тоді Зак знайшов хлопця на рингу боїв без правил, він частенько туди заходив по дорозі додому. Зак ніколи не звертав уваги на тих хто стоїть на рингу, але варто було зустрітись з Марком поглядом, психолог з 5-ти річним досвідом, зрозумів, що хлопцю вкрай потрібна допомога. І всіма правдами та неправдами Зак заманив його на свої сеанси. За рік Марку покращало, але вони продовжували спілкуватись. Як друзі.

Марк під'їхав до старого приміщення, в якому знаходився кабінет Зака. Хлопцю вже трохи полегшало, але йому здавалось, що алкоголем від нього тхне за кілометр, тому Марк закинув до рота ледь не півпачки жуйок.

- О, Еліза, привіт,- хлопець зайшов до приймальні Зака, там сиділа повнувата, підстаркувата секретарка. Побачивши хлопця, очі Елізи зогорілись, і вона швиденько закрила на комп'ютері вкладку з еротикою.

"Стара збоченка", - подумав Марк.

- Маркууу, - протягнула секретарка, - а ти, змінився. Став ще мужнішим.

"Не дивно, якщо вона говорить таке всі особам чоловічої статі".

- Кхм, дякую. Зак у себе!, - запитав хлопець.

- Так,та в нього ще клієнт. Ти можеш зачекати тут, - запропонувала Еліза й солодко посміхнулась.

Перспектива перебувати в одному приміщені з старою, Марку не дуже подобалась, але виходу не було. На вулиці пекельна спека, а він, ще не повністю оклигався від вчорашньої випивки.

"Ах, чорт би тебе побрав Марку, ти зовсім хворий", - подумки картав себе хлопець.

За півгодини із кабінету вийшов Зак, тримаючи під руку струнку дівчину в білому платті. Дівчина посміхалась, але Марк помітив, що посмішка не щира. Він звернув увагу, що очі дівчини були закриті. Користуючись, що вона не бачить він став її розглядати.

Русяве волосся до пояса, темні брови, ніжні руки... Дівчина немов би зійшла з картини. Таких Марк ніколи не бачив. Хоча ні, бачив, але згадувати ту жінку йому не хотілось. 

- Дякую вам, докторе, - промовила дівчина.

Чому цей голос такий знайомий?

- Лора, якщо, раптом, ти знову впадеш в істерику, телефонуй мені одразу, не чекаючи ранку, - вимовив Зак.

Лора? Таке ім'я знайоме.... Де ж це Марк його чув? Хвилиночку! 

- Кошеня? - хлопець зірвався з дивану й підлетів до дівчини. 

Ну от Марк і Лора зустрілись ще раз. Кажуть, якщо випадкові зустрічі відбуваються тричі - це вже доля) А ви що думаєте? Доля чи ні? І взагалі, як вам Марк? А Лора? Залишайте свої враження в коментарях, для мене це дуже важливо)