3

Я зрозумів, що щось не так, коли мені в очі вдарило світло. Сонце було в зеніті. Я все ще лежав у своїй ямі, моє тіло було засипано землею, але з якоїсь причини, моя голова залишилася над цим всім. Можливо, цей псих вирішив піднести мені урок і залишити в живих, а може його хтось злякав, і він не встиг закінчити розпочате... Так чи інакше, але я все ще був живий, а це значить, що доведеться знову рухатися і для початку вибратися зі своєї невдалої могили. Я навіть не знав як на це реагувати, я вже змирився зі своєю смертю, а тепер доведеться жити далі. З усім цим.

Мої руки досі були перев'язані так, що вибиратися було досить важко. Я почав рухати руками з одного боку в інший, і на подив, земля легко розгрібалася. Вибратися з-під насипаної землі було найважче. А ось із самої ями - не склало особливих труднощів. Залишившись в живих, я зрозумів, що більше ніколи не буду копати ями.

Опинившись за межами ями, я опинився в лісі. Ні психа, ні його машини поруч не було. Крім того, дорога була зовсім близько. Озирнувшись по сторонах, мій погляд зупинився на другому кінці мотузки, який вночі був прив'язаний до автомобіля. Тепер він просто валялася на землі, а поруч, на мій подив, були - ножиці, лопата, і мій брудний, відрізаний палець.

На очі знову навернулися сльози, і мені просто хотілося пройти повз всього цього. Але, потрібно було позбутися мотузки і ножиці допомогли в одну мить звільнитися від пут. Звільнившись, я побачив, як сильно набрякли кисті. У цей момент, я згадав про своє хворе око, яке тільки сильніше набрякло. Але, це буде не важливо, коли я зможу дістатися до лікарні!

Я затримався ще на мить і забрав свій відрізаний палець. Мені так хотілося причепити його назад, на те місце, де зараз знаходився брудний, закривавлений бинт. Але, я просто поклав свій палець в кишеню, і відправився по дорозі в сторону міста.

Через якийсь час, може через двадцять хвилин, а може і через годину, але біля мене загальмував автомобіль.

- Все-таки вибрався з ями, але це ненадовго! Чим мені тебе в цей раз катувати? - з вікна виглянув водій, на вигляд років сорока, і в першу мить мені здалося, що це той псих повернувся, щоб закінчити свою справу. В горлі застряг крик і я був готовий розвернутися, щоб втекти назад в ліс, але тут він мене знову гукнув. - Гей, хлопець, ти оглух, чи що? Ти звідки такий виліз? Чимось можу тобі допомогти?

- А, вибачте! Важка ніч! - голова йшла обертом, навіть у вухах почало дзвеніти, але через мить все це пройшло. - Ви, не зможете підвезти мене до лікарні? - я перебував під сонцем якийсь час, в роті пересохло, і щелепа досі хрумтіла.

- Так, сідай! - він на секунду зам'явся, після чого продовжив. - Хоча, напевно, краще в поліетиленовому пакеті. По частинах буде легше викидати! - всередині все похололо. Я майже був, впевнений, що водій цього не говорив. Але, коли він потягнувся на заднє сидіння, я міг покластися, що він хотів взяти інші садові ножиці! Але, потім я побачив всього-на-всього звичайну підстилку на сидінні. - Ще раз вибачте за незручність! Але, я краще підстелю, не хочу забруднити сидіння, тільки недавно помив машину! Сідайте, будь ласка!

У моїй голові вже з'явилися сумніви. Я втомився, і мені не хотілося йти далі по спеці, взагалі не хотілося. Але, зловісні фрази, що я чув, мене страшенно лякали. І все ж втома і спека зробили вибір за мене.

- Ось тримай. Випий! - в його руці, невідомо звідки, з'явилася пляшка з водою, і я почав жадібно пити. Частина води проливалася на одяг, але я цього навіть не помічав. - Пий якомога більше, і твій організм швидше відкинеться!

Я мало не похлинувся, ця фраза була особливо несподіваною.

- Що ви сказали?

- Так, тобі дійсно треба в лікарню! Я кажу, що після зневоднення, вода допоможе організму швидше оговтатися.

- Так, мабуть, ви маєте рацію... - я зробив ще декілька ковтків, після чого відклав воду.

У машині працював кондиціонер, і через якийсь час мене почало хилити в сон. Після того, як я випив води, водій не робив спроб зі мною заговорити. Час від часу я помічав на собі його погляд. І в ньому можна було побачити безліч емоцій. В першу чергу цікавість, після чого скоріше за все був страх і невпевненість. Але напевно найбільше він картав себе за те, що зупинився перед таким попутником. Всю решту шляху, поки ми не дісталися до лікарні, він не промовив жодного слова.

- Сподіваюся, ти здохнеш! Удачі тобі! - він простягнув мені руку. На моєму обличчі чітко читався страх.

- Що ви сказали? Я не розчув. Вночі вдарився головою, мабуть, струс мозку. Болить страшенно.

- Я говорю, видужуй!

- А, так, постараюсь! - я проігнорував його простягнуту праву руку, замість цього простягнув свою ліву, права досі боліла. Він швидко її потиснув, після чого я виліз з автомобіля. Двері лікарні перебували прямо переді мною.

У лікарні, перш ніж мене прийняти, поставили безліч питань. І тільки після того, як підтвердили мою особистість, щоб не лікувати якогось волоцюгу, почали свої обстеження. Я показав, одному з лікарів свій палець, і дізнався, що пришити його назад не вийде - тканина почала відмирати. І знову сльози. Я навіть не знав, що після такої пригоди, все ще в змозі плакати. Побачивши таку реакцію, лікар вирішив мене якось заспокоїти і змінив тему. Він сказав, що у них вийде позбутися від зараження крові, хоч на це і знадобиться якийсь час. Від цього мені все одно не стало краще, мені було шкода мій палець.