Глава 5

- Привіт, - тихо промовила дівчина, насилу ковтаючи ком, який від хвилювання підступив до горла. Марія не знала куди подіти очі та сховати руки, які вже давно забули що таке манікюр. - Так, багато води утекло з тих пір. Шкода, але зараз немає часу поговорити з тобою, у мене чергування. Якщо я ще трохи затримаюся, мені влетить, тому вибач.

- Стривай, Маш. Ти що ось так і підеш? - промовила Рита з надією в голосі, запитально глянувши на неї, ледь не кинувшись за нею слідом.

- Мабуть, так, - відповіла Марія і посміхнулася, - Але якщо хочеш, приходь до мене в гості, сподіваюсь, не забула де я живу?

- А я ж прийду, ти мене знаєш. Ось завтра і з'явлюся, домовилися?

Марія кивнула їй на бігу, через хвилину зникнувши за дверима. Якщо чесно, вона дуже сумнівалася, що Ритка прийде, адже стільки років вони уникали одна одну, ні разу за цей час їхні дороги так і не перетиналися. Знаючи свою образливу подругу, можна було і не сподіватися на її візит. Але чомусь подруга не виходила у неї з голови. Весь час поки Марійка працювала вона знову і знову поверталася до думок про неї. Звичайно, Ритка змінилася, покращала, придбала лоск та впевненість в собі. Загалом - виглядала на всі сто.

«Так, не дарма у неї був такий здивований вигляд. Я у порівнянні з нею просто домашній тарган. Дивно, давно у мене не було цього почуття - насправді я дуже хочу, щоб вона прийшла», - думала вона, не в силах впоратися зі своїм збудженим станом після цієї зустрічі.

« Вона прийде. І я сподіваюся, розтермосить тебе», - посміхнувся про себе Габріель.

На наступний день, повернувшись увечері з контори додому розбита та втомлена після безсонної ночі в лікарні, Марія впала в крісло, розтираючи затерплі ноги:

- І навіщо мені прийшла в голову ідея купити ці нові туфлі! - сердито промовила вона сама собі, - Та ще й на підборах. Ні, завтра мене і під розстрілом ніхто не змусить надіти їх знову.

Її обвинувальний монолог на свою адресу перервав дзвінок у двері.

На її подив на порозі стояла Ритка з тортом в руках:

- Ага, я ж говорила, що обов'язково прийду! Привітик! - і вона як в старі часи весело чмокнула Марію в щоку.

- Ну, проходь. Я тільки з роботи, зараз поставлю чайник і побалакаємо.

- Робота, робота. У тебе такий втомлений вигляд, ніби ти вагони в нічну розвантажуєш. Так не можна, як загнана коняка. Ну ладно, розкажи мені по порядку як ти жила весь цей час? Вибач, що я без вступу, просто відверто хочеться скоріше дізнатися як же ти жила без мене всі ці роки. Я ж стільки раз намагалася прийти, подзвонити, але постійно щось заважало, щось зупиняло мене. А сьогодні я побачила в твоїх очах пожвавлення, ту колишню Машку і подумала, а чому б і ні, чому б нам не згадати стару дружбу.

- Дійсно, а чому б і ні, - задумливо промовила Марія, - Тільки знаєш, моя розповідь буде такою короткою і не цікавою, боюся, я тебе розчарую.

- Ну, це мені вирішувати, цікаво або нецікаво. Не відмовляйся, Машуня, я вже приготувалася. Ти поки розповідай, а я тортик поріжу.

- Та що там казати, перевелася тоді на заочний, влаштувалася в контору секретарем, а в вихідні підробляла санітаркою. Я власне і зараз працюю в цьому режимі. Ніяких розваг та особистого життя.

- Вмерти, ну ти даєш! - з жахом на обличчі, перебила її Рита.

- Просто я вже втягнулася, треба ж було хоч якось зводити кінці з кінцями. Але університет я все-таки закінчила, з червоним дипломом. І ось нещодавно для себе вирішила, що мені як дипломованому фахівцю потрібно щось міняти в житті.

- Не щось, а все, і як можна швидше, - промовила Ритка, сьорбаючи гарячий чай. - Це ти правильно вирішила. Тому що чесно тобі сказати ти себе загубила, не любиш ти себе, не плекаєш. Ніякої зачіски, ні манікюру, ні прикида. Ти ж гарненька, треба тільки правильно себе подати. Диплом є, зовнішністю бог не скривдив, можна і спробувати себе, де тепліше, в якій-небудь солідній фірмі або в банку.

- Хм, без досвіду роботи влаштуватися в солідну фірму нереально, - відповіла Марія, відламуючи виделкою шматок торта.

- Правильно, ну і фіг з нею, з цією фірмою! Я особисто дуже серйозно думаю над тим, що треба рвати кігті з цієї країни. У будь-якій цивілізованій державі, де поважають права людини можна домогтися набагато більшого, ніж в нашій зубожілій губернії.

- Ти це серйозно? Кинь, Ритуль, не жартуй так, і куди ж ти зібралася? - іронічно скривилася Марія.

- Абсолютно серйозно. В Америку! - гордо парирувала Рита.

- Куди?!! В Америку? Ага, ось де на нас чекають з розпростертими обіймами. Чим же тобі так батьківщина насолила?

- Ой, не знущайся! Я поділилася з тобою своєю найбільшою реальною мрією. Батьківщина! Я батьківщині не потрібна, так само як і ти, дипломований фахівець, таких фахівців у нас хоч греблю гати, а там головне добре прилаштуватися і не встигнеш отямитися, як справи швидко в гору підуть.

- Прилаштувати - це заміж вискочити, мабуть?

- Ну чому відразу заміж! Можна і заміж звичайно, але там хто працює - той їсть і досить непогано, на відміну від наших співвітчизників. Я вже зондую ґрунт з цього питання, а ти знаєш, що якщо я захочу, то свого доб'юся!

- Я вже не знаю, чи залишилася ти колишньою. Ти ж не хочеш розповісти мені як ти жила весь цей час.

- Як жила? Безтурботно пропалювала студентські роки, сидячи у мами з татом на шиї. Все це було не серйозно, по-дитячому чи що. Всі ці хлопчики, сльози, розставання. Серйозне життя починається зараз. Звичайно, я не скаржуся, увагою чоловіків я не обділена, але всі вони якісь нікчемні, не респектабельні. Адже я хочу впевнено дивитися в майбутнє, тому і поставила перед собою чітку мету виїхати за кордон. А зараз, щоправда, тимчасово працюю в одному тур агентстві, налагоджую контакт так би мовити зі своїм майбутнім, використовуючи сьогодення. Часу даремно не витрачаю на обділених земляків, позбавлених більшості чоловічих якостей. Буду чекати свого заморського принца.