Глава 7

І справді, вранці Марія прокинулася відпочила, повна сил і великої частки оптимізму. На хвилину вона замислилася про те, що за дивний сон наснився їй вночі, і від цього спогаду її огорнуло приємним спокоєм та радістю.

Через годину, вона вже повністю забула і про сон, і про відпочинок. Олег привіз її до чорного входу якогось хмарочосу, де знаходився офіс того самого холдингу і передав її на піклування солідному темношкірому чоловікові, який зустрів їх в таку рань. Той мовчки оглянув наче оцінюючи та мовчки відчинив перед нею двері. Марія бігла за ним по п'ятах, подумки прокручуючи в голові зворотну дорогу додому, бо Олег заявив їй, що він не зобов'язаний катати працівників туди сюди. Їм надавалося абсолютно самостійне життя, за яке вони самі були відповідальні. Працюй по суті, де хочеш, тільки перераховуй певну суму від своїх доходів на рахунок фірми з працевлаштування і тоді твоєму перебуванню в Штатах, якщо ти, звичайно, не порушуєш закони, нічого не загрожуватиме.

- Я головний менеджер з обслуговуючого персоналу. Ви будете підкорятися мені і безпосередньо моєму босові, - нарешті вимовив огрядний темношкірий чолов’яга у своєму маленькому кабінеті, звертаючись до Марії трохи зверхньо, - Мене звуть Джонатан Агасі. Якщо ви будете бездоганно та беззаперечно виконувати свої обов'язки, проявляючи працьовитість та вірність нашій фірмі - тоді ви заслужите повагу та заохочення. Ваш робочий день, як і мій, починається дуже рано, тому що до приходу працівників та керівництва необхідно навести повний порядок, щоб забезпечити людям нормальний робочий графік. Я даю розпорядження - ви їх виконуєте. Ваш поверх - п'ятий, сьогодні я подивлюся, на що ви здатні.

Марія влізла в виданий їй синій комбінезон, взяла таку ж синю бейсболку і чомусь жовті гумові рукавички. Через одне плече вона перекинула сумку з різноманітними серветками та поліруючими аерозолями, а через інше - ввірений їй миючий пилосос. По дорозі Джонатан швидко і коротко розповів їй, як користуватися всіма цими допоміжними засобами і який обсяг роботи їй належить зробити.

- Після того як закінчите, спустіться вниз. Поруч з моїм кабінетом знаходиться приміщення для прибиральників, там ви будете чекати моїх подальших розпоряджень.

Марія не вірячи своїм очам, обвела поглядом ті численні двері кабінетів, які вона мала прибрати. До початку робочого дня залишалося дві години. Значить, на кожен кабінет їй необхідно витратити по п'ятнадцять хвилин. Вона опустила розгублений погляд на диво техніки - пузатий миючий пилосос. Їй не вистачило мужності зізнатися Джонатану, що насправді вона ніколи не користувалася такою ось штукою, бо на батьківщині її колеги по праці прибираються максимум звичайними пилососами, а так в основному віник, швабра та ганчірка. Марія похитала головою, зібрала пилосос в бойову готовність і сміливо відчинила двері першого кабінету. Виявилося, укладатися у відведений час було не так то просто. Працювати пилососом насправді було легко і приємно, більше часу забирав пил на всіх гладких поверхнях та збір сміття з усіх кошиків, які стояли біля кожного столу. Їй дуже хотілося зробити свою роботу ідеально, тому, ледве вклавшись згодом, вона вже порядком втомлена, штовхнула двері до приміщення з написом «office - cleaner», тягнучи за собою сумку, пилосос і пакети зі сміттям. Мабуть, з обслуговуючого персоналу, вона зайшла туди найостаннішою, так як там вже тіснилося багацько людей. Деякі з них без особливої цікавості подивилися в її бік, а деякі взагалі не звернули на неї ніякої уваги. Тільки одна з жінок, років сорока, кивнула їй головою в бік ще одних дверей, але, помітивши, що дівчина не розуміє, навіщо їй треба туди йти - мовила російською:

- Туди потрібно викинути сміттєві пакети. Потім ми завантажимо їх на машину, яка, до речі, буде вже через десять хвилин. Ти звідки?

- Житомир, це в Україні.

- Так і я українка, з Чернігова. Звуть Світлана. Посидь трохи, оговтайся. У перший день завжди важко. Як тебе звуть, юне створіння?

- Марія. А ви давно тут? – вмостилася вона поруч з нею на стілець.

- Так, вже скоро рік буде, втягнулася.

- Рік? Але нам сказали, що з часом можна підшукати кращу роботу, піднятися по кар'єрних сходах та заробити непоганий капітал.

- Обіцяти вони мастаки, тільки взяти з них нічого. Контракт підписаний саме на цей вид діяльності, а без освіти, яку, до речі, тут потрібно отримати, бо нашу вони не визнають. Без освіти ти тут ніхто. Дешева робоча сила. Білі негри. Так що, дівчинко, якщо не трапиться дива, доведеться тобі працювати тут весь контрактний термін. Ти наскільки сюди приїхала?

- На два роки, - задумливо відповіла Марія, дивлячись собі під ноги. В дива вона вже давно вірити перестала.

- Підемо, познайомлю тебе з іншими, - Світлана піднялася зі свого місця і підвела дівчину до групки людей, які собі стояли окремо та тихенько розмовляли. Серед них були корейці, румуни, молдавани та поляки. Переважно жінки. З чоловіків був тільки кореєць Чьжоу і молдаванин Микола.

Марія викинула, нарешті, те нещасне сміття і знову підсіла до Світлани:

- А самі ви задоволені тим, що опинилися тут? - запитала вона жінку, яка була поки єдиною, хто згоден був з нею спілкуватися.

- Та не дуже. Що я тут бачу? Роботу, роботу і ще раз роботу. У ті єдині вихідні відлежуюся, набираючись сил. Вже не хочеться ні розваг, ні до океану, нічого. Тільки одне - скоріше повернутися додому. Може, у інших інакше, а у мене так. Тут кожен сам за себе, відокремлено. А найголовніше, але це тобі більше треба дивитися, ти молода - американські закони захищають тут тільки американців. І якщо не дай боже з тобою що-небудь станеться, образить хто або як - нічого не доведеш, нічого не доб'єшся!

Час не перепочинок головний менеджер Джонатан Агасі відпустив їм всього десять хвилин і то  Світлана помітила, що такого не бувало вже давненько. Наступні кілька годин Марія, як і інші, працювала без перепочинку.

Повертатися назад до свого готелю вона розсудливо вирішила на таксі, щоб не ризикувати зайвий раз і не виглядати нерозумно, чіпляючись до перехожих з розпитуваннями про те, як дістатися в потрібний район. Хоча вона абсолютно була впевнена, що з часом розбереться, як можна самостійно добиратися до місця роботи на громадському транспорті.