Глава 8

Бішон почервонів від злості:

- Так ви ще й ображати мене надумали?! Чому ви вирішили, що я повинен вам вірити, тут не суспільство милосердя. Мені платять за те, щоб я добре виконував свою роботу. І я або виб'ю з вас ці папери або ваші молоді роки пройдуть за гратами!

- Не знаю, Френку, я їй вірю. Потрібно зв'язатися з машиною, на якій вивозять сміття. Машину потрібно повернути. Вчора ввечері бос був у поганому настрої, він міг просто викинути папери в кошик для сміття, - здавалося, Джонатан взяв себе в руки. - Марі, що було в кошику з кабінету Фаррела?

- Я не знаю, я не розглядаю сміття, яке прибираю!

- А даремно, це буде тобі наукою, Марі, якщо ми знайдемо ці кляті папери, наступного разу ти повинна будеш знати, що було в кожному кошику. Мені пора йти на пенсію, ця робота стала для мене занадто напруженою, - промовив Джонатан.

- Ну що ж, я спробую повернути машину зі сміттям. Моліться, Марі, щоб папери знайшлися, інакше ... - і Бішон красномовно не доказавши, пішов геть.

Водій, страшенно чортихаючись, допомагав вивантажувати сміття, яке він забрав пів години тому. Він теж чув про важкий характер Алекса Фаррела і тому в його інтересах було, щоб ці папери знайшлися якнайшвидше. Якби тільки можна було знати в якому з абсолютно однакових пакетів було сміття з кабінету боса. Весь обслуговуючий персонал, усі до одного, включаючи самого Джонатана Агасі, витрушували сміття з пакетів на купу. Благо це були не харчові відходи, і тому їм довелося порпатися лише в обрізках паперу, пластиці та стружці.

- Які саме папери нам потрібно шукати? - благала Марія.

- Якщо ви хочете дізнатися конкретно, можете піднятися та запитати про це безпосередньо у містера Фаррела, - з сарказмом сказав Бішон.

Згадавши злий вираз обличчя Фаррела, Марія тільки сердито глянула на начальника безпеки та далі зашаруділа м'ятими папірцями.

- Я думаю, ті, на яких є підпис нашого боса, - відповів Джонатан. - Коли ти побачиш, цей розгонистий почерк, Марі, ти легко зрозумієш, чий він.

Купа сміття танула, поступово перекочовуючи назад до пакетів, і жах Марії все наростав. Тому що папери все ще не знайшлися. Френк Бішон холоднокровно спостерігав з боку, а Джонатан все частіше пригнічено зітхав та хитав головою.

Марія розгорнула останні недбало зім'яті папери і пробігла очима текст. Це був дозвіл на початок розробки якогось обладнання, підписаний фігурними та розмашистими карлючками з великими ініціалами A F.

- Джонатане! - вона так швидко схопилася, від чого той одразу здригнувся. - Я знайшла! Це вони?

Замість нього папери вихопив Бішон:

- Так, це схоже на документи, які вимагає від нас наш бос. Я піднімуся до нього та з'ясую.

Люди втомлено мовчали, з цікавістю дивлячись на вхідні двері. Водій закурив і нетерпляче глянув на годинник.

- Містере Агасі, я можу вже їхати?

- Так, більше ми не будемо вас затримувати. Все що потрібно ми вже переглянули.

- А хто оплатить мені втрачені години роботи?

- Якщо знайдені папери і є та пропажа, думаю, Бішон все владнає, і ви отримаєте додаткову платню.

У дверях з'явився усміхнений Бішон:

- Можете всі розслабитися. Це те, що ми шукали. Продовжуйте працювати далі.

- І це все?! - запитала Марія все ще тремтячим від напруги голосом, коли він пішов. - І ніхто не вибачиться за те, що мене так необґрунтовано звинуватили і підозрювали в шпигунстві? За весь цей жах?

Не дивлячись їй в очі, Джонатан безпорадно розвів руками і поспішив піти до свого кабінету. Марія опустилася на стілець і змахнула сльози зі щоки. Світлана заспокійливо поплескала її по плечу .

- Це несправедливо. Як можна так бездушно ставитися до людей? Ми ж не раби і не офісні меблі! - ображено мовила Марія.

- Ох, дівчино. Алекс Фаррел ніколи не вибачається і не визнає своїх помилок. Ми для нього ніщо, люди з країни третього світу. Американці досі вважають нас забитими дикунами, нечемами та шпигунами. Це була тільки твоя перша зустріч з містером Фаррелом. Я вже говорила, що ця робота не варта тих грошей, які ми тут заробимо. Заспокойся, хочеш, я дам тобі пігулку?

Але Марія заперечливо похитала головою. Настрій сьогодні був безповоротно зіпсований, вона піднялася й неквапом вирушила працювати далі, але вже без особливого ентузіазму.

Після цього інциденту Джонатан з обережності, ще кілька тижнів не посилав Марію до кабінету боса, щоб все остаточно забулося та владналося. Але так виходило, що краще, ніж Марія цю роботу не робив ніхто, тому вона знову прибирала у Фаррела. Щоправда, більше захоплення від його кабінету Марія не відчувала, вона навіть намагалася не дивитися на рибок, які беззвучно шамкали своїми губами за склом. Ретельно перетрусив сміття в кошику, вона байдуже витирала пил, поспішаючи закінчити все якомога швидше, щоб не дай бог не зустріти більше містера Фаррела.

 Але це було б дуже добре, працювати на людину і ніколи з нею не зустрічатися. Одного разу, понуро пилососячи в кімнаті відпочинку, за його кабінетом, вона знайшла одну дуже цікаву деталь між диванними подушками. Вимкнувши пилосос, Марія з подивом розглядала вочевидь дорогу та вишукану тільки що витягнуту нею жіночу панчоху.

- Знову шпигуєш за мною? - пролунав вкрадливий голос за її спиною.

Марія на секунду заплющила очі, передчуваючи недобре, перевела подих та озирнулася:

- Містере Фаррел, я зрозуміла всю важливість речей, які я можу випадково виявити в вашому кабінеті, тому перш ніж прибрати хоч якусь дрібницю я буду неодмінно радитися з вами. Думаю, ця річ вам дорога як пам'ять? Або може це елемент для дорослих ігор? - і вона простягнула йому панчоху.

Жоден м'яз не здригнувся на його застиглому обличчі. На таку нестерпну по відношенню до його персони зухвалість він не відразу знайшов що відповісти.

- Другої, на жаль, немає. І дівчина, що загубила одну з панчіх, можливо, буде шукати. І щоб не викликати повторно машину, яка вивозить сміття, щоб знову не лякати людей, мабуть я не буду це викидати, а краще залишу пікантну знахідку на вашому столі. - Марія і сама не розуміла, звідки у неї взялося стільки нахабства так розмовляти з самим Алексом Фаррелом. Але слово не горобець, вилетить - не впіймаєш.