Глава 11

Сандр довго дивився на неї, намагаючись зосередитися на її очах. Він розгублено провів пальцями по голові, скуйовджуючи своє русяве волосся і остаточно заплутавшись у своїх думках, сказав:

- Я не знаю, просто відчув. Мені погано. Відвези мене додому, будь ласка.

Марія важко зітхнула, підтримавши Сандра, який знов хитнувся.

- Біда з тобою та й годі. Гаразд, пішли ловити таксі.

В машині він зміг тільки вимовити свою адресу і одразу ж заснув. Всю дорогу Марія дивилася на нього і не могла зрозуміти, яке ж почуття він викликає у неї більше - співчуття і симпатію або жалість і огиду, здавалося все й відразу.

- Сандре, прокинься! Прокинься, щоб тобі! - вона трясла його за плечі щосили. Знайшовши у нього в кишені трохи готівки, Марія розплатилася з таксистом і Сандр абияк виповз з машини, піддавшись на її умовляння. Спираючись на дівчину, він ледве пересував ногами в напрямку свого шикарного заміського будинку. Навіть вночі Марія помітила, що це маєток минулого століття, вона й не думала, що в Нью-Йорку збереглися такі будови, родове гніздо Фаррелів.

Про всяк випадок вона подзвонила в двері, підтримуючи Сандра однією рукою. Масивні двері невдовзі відчинилися і на порозі показався, по всій видимості, дворецький.

- Пане Сандр! - вигукнув він з англійським акцентом, підхоплюючи у неї цю важку ношу. - Що ж ви, та як же так можна. Проходьте, міс, будь ласка, допоможете мені його укласти.

Удвох вони втягли його нагору і насилу поклали на широке ліжко. Старий дворецький закрутився біля свого господаря, намагаючись його роздягнути та закутати в ковдру.

- Я піду, вибачте, не знаю, як вас звати, - втомлено промовила Марі.

- Ні, ні, я нікуди вас не відпущу! Ще хвилинку, - обізвався дворецький.

- Мені пора, завтра рано на роботу, - запротестувала вона.

Дворецький взяв її під руку:

- Мене звуть Томас. Я все своє життя пропрацював дворецьким в цьому будинку. Вже дуже пізно, практично глибока ніч і ви повинні залишитися, так навіть вимагають правила етикету. І якщо мені не змінює пам'ять завтра ж вихідний.

- Ох, дійсно, я зовсім забула. І, тим не менш, Томасе, ніякі правила етикету не змусять дівчину ночувати в незнайомому будинку, якщо я правильно розумію цей ваш етикет.

- Залишайтесь, я прошу вас, - старий глянув на неї своїми добрими проникливими очима. Цей погляд був такий теплий та щирий, по-батьківськи сумний і турботливий, що Марія більше не стала відпиратися, не стала вимагати пояснень. Вона слухняно пройшла за ним у відведену для неї спальню, вислухала побажання доброї ночі і лягла спати. Якесь відчуття, глибоко в серці, підказало їй, що потрібно зробити, так, як радив цей добрий англієць. І вона заснула на подив таким спокійним і міцним сном, закутавшись в м'який плед, який приємно пахнув ожиною і домом, чужим, але все-таки домом.

Коли Марія розплющила очі, годинник на столі показував майже восьму ранку. І це означало, що вона непростимо заспалася. Навіть у вихідний, за звичкою вставати рано на роботу, вона не могла спати довше семи годин. Марія прислухалася. У будинку було тихо-тихо, чути було тільки розмірене цокання годинника. Одягнувшись і сяк-так пригладивши волосся рукою, вона вийшла зі спальні і стала обережно спускатися сходами вниз. Так само, майже нечутно, з дверей навпроти з’явився Томас.

- Міс Марі, доброго ранку! Ви, напевно, хочете умитися, я вже приготував сніданок.

- Ну що ви, Томасе, не варто. Я піду. Умиюся у себе в готелі.

- І поснідає в дешевому кафе на розі, - пролунав зверху голос Сандра.

Марія з дворецьким задерли голови.

- Що там у тебе на сніданок, нестерпний стариган? - запитав, як ні в чому не бувало Сандр.

Марія від подиву розкрила рота, як же все-таки він був схожий на свого брата.

- Не лякайся, Марі, це у нас по-дружньому. Я люблю цього хитрого англійського лиса. Можеш йти, силоміць тебе ніхто утримувати не стане, просто я подумав ти захочеш вислухати мої пояснення, - спускаючись, промовив Сандр.

- Ага! Значить, пояснення все-таки будуть. Мабуть, заради цього я залишуся, - посміхнулася вона, не дивлячись на те, що була дуже сердита на нього за вчорашнє.

- Томасе, подай нам сніданок на південній веранді, так хочеться ковтка свіжого повітря і міцної кави. Прошу вас, міс, - і Сандр зробив рукою жест запрошення.

Поки вони йшли довгим коридором, стіни якого були прикрашені оригінальним ліпленням, і уздовж яких на рівній відстані одна від одної розташовувалися досить відомі скульптури епохи відродження.

- Ти дивишся на скульптури? – уважно спостерігаючи за нею, запитав Сандр. - Це не оригінали, це копії, хоча досить вдалі. У цьому величезному будинку я живу не сам, зі мною під одним дахом туляться Томас, його дружина Сара, покоївка та садівник, і все одно мені тут страшенно нудно.

- Так нудно, що ти вибираєшся в громадські місця і влаштовуєш там потворні сцени, - не втрималася від скептичного зауваження Марія.

- Це найпростіша розвага, яку я можу собі дозволити.

- Ти так просто говориш про це, Сандре, як ніби ми говоримо про гру в теніс.

- Ти сама вчора сказала, Фаррели жахливі свині!

- Коли ж ти серйозно розкажеш мені всю правду? - запитала вона, виходячи з дому.

- Як тільки Томас принесе мені чашечку міцної кави, я буду згоден поговорити, якщо вже так вийшло, що я втягнув тебе в цю справу, значить, ти маєш право знати про Фаррелів більше, ніж інші, - сідаючи за столик на веранді, промовив він.

Дворецький з поважною англійською повільністю розлив їм каву, залишивши тацю і так само спокійно пішов.

- З чого ж почати? - зробивши ковток, замислився Сандр.

- Якщо вже я удостоїлася такої честі пити каву в родовому гнізді самих Фаррелів, то може бути, почнеш здалеку. Скільки тобі років, Сандре?

- Двадцять п'ять, Алексу тридцять два. Батько помер три роки тому, але від справ він відійшов ще раніше, останнім часом він жив у Швейцарії, залишивши фірму на Алекса, тому що вже тоді я виявився безнадійним бізнесменом, не вийшло з мене акули в світі бізнесу, мені не подобається маркетинг, ще менше подобається менеджмент. Хоча ніхто ніколи не питав, чого ж насправді мені хочеться, до чого я прагнув. У родині Фаррелів діють суворі правила: бізнес, бізнес, гроші, гроші і ще раз гроші. Наша мама довго хворіла і померла, коли мені було чотирнадцять. Батько завбачливо більше не одружився, щоб не ділити своє майно з новою дружиною, але на своїх коханок витрачав достатньо зі своїх доходів. Можу похвалитися, освіту ми здобули прекрасну, ось тільки мій братик використовує її максимально, накопичуючи досвід, а мені це ні до чого.