Янгольський обов'язок ✨

-Скрип- скрап- скрип- скрап…— двалцятилітня жінка продовжувала покачуватися в кріслі-качалці, навіть після того, як годинник своїм «дінь-дінь» нагадав про обов'язок.

Містер Крабс погладив бороду, відійшов від вікна, закурив чергову цигарку, підійшов до дружини.

— Ельза! Тобі порра!

Скрип- скрап… 

—Лляляссссххх!

Крабс вдарив своєю тростиною по кріслу, навис над жінкою.

— Я ттоббі сссказав!— зашипів чоловік.— Ми їй надзвичайно зоббов'язані. Будь з нею ввічливою! Ппррриведи ссеббе в порррядок! Рродджерр забберрре тебббе через півгоддддини!

— Пітере!

— Місстерр Кррраббс!

Пітер Крабс нервував. Від цього картавив ще сильніше. 

— Містере Крабс! В голові клацає: клац-клац- клац. Моя голова! Все пливе перед очима. Прошу, завтра!  Я піду завтра! 

Ельза рухнула на коліна перед чоловіком.

— Шшшшщо? Шшшшшшщо ти там варнякнула?

— Прошу, — благала жінка.

Колючі очі були готові пришпилити її до крісла й закачати в ньому до смерті.

— Ззавддяки ттобі ми отримаємо спадщину! Це всссе ббуде нашим! І всссі багатствва старої карги Кррабббс! Я буду найбагатшим чоловіком у граффссстві!

Пітер від хвилювання не зміг говорити.

Ініціативу перехопила свекруха, місіс Фанні Крабс.

— Дорогенька!—мовила місіс Крабс, поправляючи високу зачіску біля великого дзеркала, — Чого ти впираєшся? Останній раз! Давай, п'ятнадцяте число, третя година. Ти знаєш правила!

Свекруха обернулась, підійшла до невістки, тицьнула в неї пальцем.

— Ти! Піднімайся! Озолоти нас, Янголятко!

— Виконай все, шшщо треба, — дар мови повертався до Пітера Крабса.— Рродджерр чекає! На вихід! — Пітер грубо підняв дружину, виштовхав у коридор, зняв пальто з вішалки і кинув на неї.

— Вперед!

…Старе кладовище. Завірюха танцювала смертельний танець під дике виття північного вітру. А він, розгулявшись, штовхав Ельзу в спину, єхидно присвистуючи:

—Шшшшвидшшше!Шшшшшвиддшееее!

Намагаючись встигнути, вона все глибше провалювалася в кучугури. Сніг не відпускав маленькі худенькі ніжки, обклеюючи їх холодними коржами. Вітер сміявся й шипів. В такт йому десь вив старий голодний пес. А може, вовк?

Сліди невідомого звіра мотузкою тягнулися між тихо схлипуючих кам'яних плит та монотонно скрипучих металевих хрестів.

Ось і могила Маргарет Крабс. Сімдесятилітня жінка з маленького портрету суворо дивилася на Ельзу.

— Карр! — розірвав зимову тишу крик ворона.

 Ельза завищала від страху.

Ворон зірвався з гілки. Снігова шапка зі свистом гепнула на молоду місіс Крабс. Вона впала на коліна, притиснулася до кам'яної плити.

Враз почула позаду себе кроки. Її затрусило.

Клац! 

— Ельза! Досить! Ноша спала!— продираючись через кучугури кричав Джеймс Роджер, адвокат сім'ї Крабс.— Ви виконали заповіт бабці Марго Крабс. Кожен місяць, п'ятнадцятого числа, рівно от третій пополудні ви приходили на її могилу. Я і містер Джанні можемо це засвідчити. 

— Нотаріально! — хекав у спину колезі кругленький, наче колобок, нотаріус Апрекорт Джанні.

— Хей, Ельзо!  Ви тепер багаті! Все переписано на Вас. І Ви маєте право розлучитися з ідіотом Пітером. Янголе наш! Ви зможете поїхати до моря, як мріяли! Ну ж бо! — Джеймс доторкнувся плеча жінки.

— Ходімо з нами! Владнаємо формальності!  — хлопнув пухкенькими руками містер Джанні.— Нарешті ті божевільні Крабси перестануть Вас мучити!

Ельза не відповідала.

Чоловіки нахилитися до жінки. 

Через мить містер Роджер, витираючи  сльози мовив:

— Апрекорт! Вона — мертва! Наш янгол занадто довго терпів.