Глава 7. Вибір

Ясміну безжально волочили, вона не встигала наступати на сходи, від чого підвертала ноги й, розтягуючи м'язи, тихо схлипувала, вдаряючись об черговий виступ.

Зачинивши її у темній кімнаті, що більше нагадувала звірячу клітку, чоловіки, сміючись пішли геть.

Підвівшись, підійшла до металічної решітки, що веде в коридор, яким вони тільки-но йшли, вхопилася руками за пруття, стискаючи пальці до болю. Несподівано перед нею опинився Брен Алгой.

— Чого повернувся? Захотів побачити, чи плачу? — гнівно спитала Ясміна, дивлячись в його темні очі.

— Хотів попередити, що ти не в тому становищі та місці, щоб показувати свій норов.

— А чого ти так хвилюєшся за мене? — посміхнулася, пригорнувшись щоками до холодного металу. — Врятував, нагодував, попереджаєш… Сподобалася?

Погляд Брена не змінився. Він роздивлявся її обличчя, шию, плечі, не зронивши ні слова. Вона не розуміла його емоцій, чи має над ним владу її жіноча енергія. Простягнула руку, дістаючи грудей чоловіка, поклала долоню й пошепки мовила:

— Звичайно, звіре, ти можеш взяти мене силою. Тільки пам'ятай, що лезо тобі не допоможе. Ось цими зубами я перегризу твоє горло…

Принцеса постукала по зубах нігтем, прибираючи руку від Брена. Він мовчав, стежачи за її рухами. Облизнув губи та пішов геть.

Ясміна відступила від решітки, переводячи дихання. Озирнулася, хмурячись від смердючого запаху. «Потрібно вибиратися звідси!» — подумала, підгинаючи ноги й опускаючись на підлогу.

Через деякий час до неї прийшов молодий хлопець, приніс шмат хліба та кухоль води. Дочекався, поки з’їсть. Збирався піти, але Ясміна покликала його:

— Гей, юначе! — озирнувся. — Підійди!

— Не можна! — насупившись, буркнув.

— Хто сказав? — всміхнулась та підійшла ближче до решітки. — Нікого немає! Йди, скажу щось цікаве.

— Що ви хочете, принцесо? — пошепки запитав, нахиляючись.

— Ти знаєш, хто я, звісно… То може, бажаєш трохи заробити?

— Як саме? — знову стривожено озирнувся.

— У тебе є кінь? — юнак похитав головою. — Немає. А хочеш? Хочеш, бачу по очах. Я тобі подарую коня. А ще дам золота та грошей. У мене їх багато, але вони не тут.

— В Еверластінгу?

— Ти розумний, хлопче! — знову всміхнулась. — Так. Удома я можу тобі віддячити, якщо допоможеш.

— Мені заборонено з вами розмовляти! Він попереджав, що ви будете намагатись вирватися звідси.

Хлопчина відвернувся, але Ясміна вхопила його за руку, той не озираючись до неї, зупинився. Вона встала навшпиньки, шепочучи на вухо:

— Адже ти теж хочеш звідси вибратись? Набридло бути в злиднях та голодним? Я маю рацію? Що вони сьогодні їли? М’ясо, соковите, засмажене… А ти? Хліб та воду? — юнак сковтнув, не відповідаючи, дівчина зрозуміла, що слабке місце знайдене. — Обіцяю, якщо допоможеш мені втекти з Месарола, заберу тебе з собою. Або віддячу, в будь-який момент, коли тобі буде потрібно!

— Не можу! Він відрубає мою голову! — перелякано обернувся, відходячи від решітки й роняючи на підлогу кухоль.

— Брен Алгой? — киває. — Якщо ми втечемо разом, я дам тобі прихисток у Деновінгу. Ніхто не зачепить тебе там. Хочеш, будеш конюхом? Тобі дадуть житло, їжу, платню.

— Обіцяєте?

Ясміна випрямила спину і впевнено відповіла:

— Даю королівське слово!

Загуркотіли інші двері й хлопець, підхопивши кухоль, квапливо зник у темряві коридору. Остерігаючись нового побиття, принцеса відійшла у дальній кут. У серці поселилася надія, що їй вдалося правильно відчути емоції молодика. На щастя, до неї ніхто не підходив, тому, вона спокійно видихнула, сівши на крижаній підлозі.

Час минав, а у в'язниці не з'явилося жодної душі. Змерзла, голодна й стомлена, Ясміна лежала, згорнувшись у клубочок. Провалюючись у сновидіння, хвилювалася, щоб не померти в них. Вкриваючись холодним потом, прокидалася крізь кошмари, які заволодівали свідомістю. Хотілося страшенно пити та їсти. А ще, зануритися в тепле море, щоб пінні хвилі гойдали тіло, а пісок лагідно торкався шкіри. Або сісти на березі заспокійливого озера, слухаючи пташині пісні в лісі й шепіт листя, що заколисує.

— Жива? — почувся суворий голос, який миттєво знищив яскраві мрії в уяві.

— Наполовину мертва… — прошепотіла знесилено.

— Підіймайся! У мене є подарунок для тебе! — засміявся, хапаючи її під руку.

Ясміна з огидою роздивлялася чоловіка, від якого смерділо алкоголем і тютюном. Невисокого зросту, але надто товстий та сильний. Від його міцних пальців, руки зводило від болю. Він тягнув її, нещадно здавлюючи шкіру.

— Куди ти мене волочиш, пузаню? — крізь зуби, прогарчала.

— Собі на вечерю! — засміявся бородань.

— Вдавишся кістками!

— Замовкни, дівко! — добряче вдарив по потилиці долонею, від чого в очах ще більше запаморочилося.

Опинившись надворі, довго намагалася звикнути до світла. Дощ, у суміші зі снігом, вкрив й без того промерзле тіло. Під ногами була багнюка, яка немов болото, затягувала ступні.