Глава 10. Пошуки

Ясміна цілу ніч не могла спати. На ранок почувалася розбитою та виснаженою. Апетиту не було, ноги не боліли, але загальна слабкість від хвороби змушувала лежати нерухомо в ліжку. Роздуми про життя супроводжували її. Якщо вдасться заробити, працюючи в конюшні, вона поїде додому як принцеса, а не як вигнанка.

Шалено цікавило, як складається життя Деновінгу після зникнення старшої доньки, першої спадкоємиці престолу. Чи сумують за нею сестри? Чи тужить матінка?

Потрібно дізнатися, як склалася поїздка батьків до Ваоди. Чи король Бронльф заручив Еверластінг своєю підтримкою? Або відмовив, бажаючи стати в чергу на імператорське крісло? Адже сімейство Девон вважалося найстабільнішим в імперії Етерніті. Мало сусідніх королівств могли похизуватися рівнем достатку та розвитку. Звичайно, були й труднощі, такі як бідність та несправедливість, щодо ставлення рангів і титулів один до одного. Багатії люблять хизуватися, наказувати, привласнювати чужу свободу, насолоджуватися могутністю і грошима. А бідним залишається лише терпіти. Або ж навпаки, заполоняти своє серце безсмертним гнівом і злістю, які з роками важкої праці й голодного життя, перетворювалося на суцільне бажання помсти. Це бажання примушує людей ставати на шлях, де сила, підступність, жорстокість, обман, стають найкращими друзями, в боротьбі із заможними лордами, графами, королями, які панують, та мають усе, що робить існування… нехай, не щасливим, але хоча б можливим.

Щось турбувало серце. Ні, не хвороба. Тривожне передчуття. Ніби щось рідне, важливе, кохане, виривають з душі. Ясміна сподівалася, що це від образи. Що почуття дуже міцно охоплюють її свідомість. Якби ж то було насправді так…

Стукіт увірвався, наполохавши. Невже знову бабця? Чому так рано? Підвівшись на ліжку, дівчина довго намагалася прийти до тями.

— Що сталося? — примружила очі від холодного повітря Лейсінгу, що линув в обличчя з вулиці.

— Хутко! — за руку хтось схопив. — Через тебе лише самі проблеми!

На порозі стояла нова знайома. Вона була дивно одягнена, і дуже налякана. Забігши до будинку, квапливо ховала у великий мішок з-під зерна, речі Ясміни.

— Що сталося, тітко? — спираючись на одвірок, спитала дівчина.

— Ой, не вдавай, що не знаєш! — огризнулася та. — Ваша Світлосте, ціле військо месарольців перегортають до гори дриґом Лейсінг, у ваших пошуках! Ви створили мені стільки клопоту! Нащо взагалі взяла ті золоті?

Жінка помітно сердилася та нервувала, невпинно прибираючи останні докази перебування в цьому місці чужої особи.

— І куди я піду? — на мить розгубилася Ясміна, озираючись назовні, й зачиняючи швидко двері.

— Мені немає ніякого діла. Навіть знати не хочу, куди! Туди, звідки прийшла, туди й повертайся!

— Якщо ви знаєте хто я, то і звертайтеся до мене як належить! — вирівнявши плечі та підвівши підборіддя, промовила сердито.

— Ти це зараз серйозно, дівчино? — стара обернулася, з єхидною посмішкою, дивлячись на неї, Ясміна мовчала. — Тебе бажають вбити, а ти про ваші королівські заморочки турбуєшся?

— Повага до влади починається з найнижчої ланки.

— Повагу, мила, потрібно заслужити… — всміхнулася жінка, й жбурнула мішок до ніг Ясміни.

— Коли я стану королевою, ви будете з гордістю згадувати наше знайомство, — підняла речі, натомість кинувши на місце мішка золоті монети.

— Могла б і в руки дати, щоб старенька не нахилялася, — незадоволено буркнула, притримуючись долонею за спину.

— “Повагу потрібно заслужити”! — подивилася згори донизу, поки бабця піднімала монету. — Ви ладні продати за золото душу. Але це золото не для вас, а для вашого друга, який дав мені коня. Віддасте йому, і не забудьте про долю, яку обіцяли від себе. Мине час, і я повернуся, щоб перевірити, чи привели до ладу конюшню та тварин.

— Якщо вона вціліє після ваших “друзів”, Світлосте!

— Вціліє. Тому що ви вийдете на площу і скажете їм, що я направилась у сторону Деновінгу. Нехай їдуть слідом, наздоганяють…

— Будуть питати звідки знаю, — обличчя старої вкрилося сірим відтінком страху.

— Побачили, як я викрала коня і поскакала в бік лісу. Вчора.

— Та годі, вони ж тебе знайдуть та вб'ють!

— Не знайдуть. До зустрічі!

Ясміна поспіхом забрала торбу, яку давав Тід, закинула туди мішечок із залишками їжі,  вивела з сараю коня, застрибнула на нього, й не озираючись, галопом помчала крізь невеликий степ до лісової смуги.

Вона не знала, яке місто знаходиться поруч з Лейсінгом, але план з'явився неочікувано. Перечекати в лісі, коли воїни Месаролу вирушать її наздоганяти, думаючи, що принцеса втекла додому. Кілька днів знадобиться на дорогу. А вона тим часом слідувати за ними. Все зміниться навпаки. Жертва не бігтиме від мисливця, а буде його переслідувати.
Навряд чи вони готують напад на Еверластінг, отже, лише шукають її. У Деновінгу їх одразу спіймають та відправлять до в'язниці, або просто вб'ють, тому не стануть заходити в місто, а будуть вишукувати на шляху.

Зупинившись від того, що кінь був заслабкий, Ясміна йшла поруч з ним, міцно втримуючи повідець. Коли минуло приблизно кілька годин, вирушила на південь, сподіваючись не заблукати в незнайомих лісах.