Глава 11. Дім

Вечір підкрадався. Темрява окутувала ліс. Сил вже не залишилося, зовсім. Сидіти на коні ставало дедалі важче. Майже лежачи, й обіймаючи тварину за широку шию, вона несподівано почула чиїсь вигуки.

— Чужинець! Чужинець! — кричали чоловіки.

Ясміна боялася, що зараз у неї полетять стріли, але підвести голову вже не могла. Заплющивши очі, сподівалася лише на вдачу. І вдача почула її. Це були вояки Деновінгу, які оберігали кордони міста. Спину пригрівало сонце, а в голові були чутні голосні співи пташок. Хвилюючись, що марить, стомлено підняла голову, роздивляючись навкруги. В очах все було наче в тумані, але дівчина, побачивши насичені кольори зелені, й відчувши аромати молодої трави, зрозуміла, — вона вдома.

— Ох! — перешіптувалися чоловічі голоси. — Неначе це принцеса?

— Не може бути! Ходили чутки, що вона загинула.

— Я жива… — промовила, вирівнюючись у сідлі.

— Ваша Світлосте! — вклонилися. — Повідомити в палац, негайно, що Ясміна Девон…

— Тсс! Не потрібно! — хитаючись, злізла з коня, підійшла до вояка. — Нехай моє повернення стане несподіванкою для батьків.

— Але вони…

Та не встиг чоловік договорити, як виснажена принцеса впала перед ним. Піднявши її, й поклавши на візок, четверо дужих солдатів відправилися слідом, охороняючи упряжку, яка везла дочку короля Ленара.

Цокіт копит лунав у підсвідомості. А потім настала тиша. А можливо, смерть… Ні, це був всього лише дуже міцний сон хворої людини. Прокинувшись, Ясміна побачила над головою знайоме гравіювання її дерев'яного ліжка. На чолі лежав прохолодний рушник, а хтось лагідно обтирав руки. Волога швидко поглиналася в шкіру, даючи можливість видихнути з незначним полегшенням.

— Сестро!

Коло неї сиділа Долорес, найменша сестра, й ще двоє фрейлін, які приводили до тями напівживу принцесу. Біля стіни, коло каміна, стояв чоловік з невеликими скляними пляшками.

— Це лікар, не хвилюйся! — заспокійливо, мовила Долорес, вхоплюючи долоню сестри.

Темні очі радісно роздивлялись її. Темне каштанове волосся, плетене густими косами навколо голови, нагадали Ясміні про те, який вона зараз має вигляд.

— Не лякайся, Лоро, — спробувала всміхнутися, — зі мною все гаразд!

— Але ти так схудла! — нахмурилася. — Уся в синцях та саднах! А твоє волосся…

Долорес обережно торкнулася чорних пасом, розкиданих на подушці, й взявши гребінець, турботливо почала розчісувати.

— Тебе вже розчісували, але я досі не можу повірити, що ти вдома. Тому не хочу відходити ні на крок.

— Не плач, маленька! А де Белінда? — Ясміна озирнулася. — Припиніть мене чіпати! Пішли всі геть!

Вона так грізно крикнула, що жінки, які її обмивали, з переляку зойкнули, зронивши рушники. Безшумно, всі вийшли, щоб не сердити норовливу принцесу.

— Белінда займається справами… — якось невпевнено, відповіла сестра.

— Якими?

— З Берталаном Гаспаром вирушили до сусіднього міста, — Долорес опустила погляд.

— Навіщо?

— Шукати нових робітників, для будівництва в порту.

— Яке будівництво?

Ясміна підвелася на ліжку, уважно стежачи за виразом обличчя юної принцеси. Розуміла, що та щось приховує, а головне, боїться сказати про це їй. Насторожливо прислухалася до шереху ззовні кімнати. Їх підслуховують? Розлючена, вона встала, взяла зі стільця мідницю з водою, і тихенько підійшла до дверей. Правою рукою різко смикнувши полотно, відчинила, й миттєво виплеснула воду на людину, що стояла за ними.

— Ваша Світлосте?! — на неї розгублено дивився високий чоловік, якого вона бачила біля каміна.

— Чому ви тут, лікарю? — без краплинки збентеження, суворо спитала Ясміна. — Цікаво знати, що я розповім сестрі? Сміливості, запитати в мене особисто, немає?

— Що ви, Ваша Світлосте! Я навіть не думав, очікував, коли можна буде зайти, щоб обговорити ваше подальше лікування.

Чоловік, витираючи круглі окуляри хусткою, зніяковіло намагався струхнути з себе залишки води. Сиве волосся та вуса намокли, роблячи його вигляд смішним, від чого Ясміна хмикнула, кидаючи тазика на підлогу.

— Сестро! Тобі треба лежати, а не вибрики видавати! — стушувалася Долорес. — Вибачте, лікарю Фойл! Приведіть себе до ладу. Вас викличуть, коли Її Світлість буде готова до розмови!

Підганяючи доктора, молодша сестра, окинувши докірливим поглядом Ясміну, квапливо зачинила за ними двері, залишаючи її наодинці зі своїми підозрами.

Серце калатало від хвилювання, що вона нарешті вдома. Їй вдалося заплутати слід, вдалося втекти, врятуватися, повернутися. Та чи чекають на неї в рідному Деновінгу? Чи потрібна вона володарям Еверластінгу — власним батькам, які відправили доньку на погибель? Дізнатися відповіді, вона може лише тільки зустрівшись з ними, а отже, треба забути про слабкість, яка вже й так почала відступати, і вирушити до короля.

У кімнаті, коло вікна стояв кравецький манекен, на якому висіла гарна сукня бежевого кольору, з візерунками квітів та тонким мереживом. Наряд був підготовлений для принцеси. Але його Ясміна не захотіла одягати. Покликавши фрейлін, наказала їм принести той одяг, в якому вона була знайдена в лісі. Його не встигли ані викинути, ані випрати, однак принцеса лише зраділа цим новинам.