Глава 14. Ніж

Зазвичай, в момент найбільшого напруження, люди замовкають. Емоції страху та хвилювання, змусили робітників палацу і мешканців Деновінгу, які прибігли на допомогу, утворити гнітючу тишу. Посеред шелесту зливи лунав лише скрип вогню. Дерев'яна будівля конюшні зі скреготом палала, розсіюючи навкруги чорний дим.

— Врятуйте хтось принцесу! — вигукнув жіночий голос з натовпу.

Але за ці короткі миті ніхто не наважився ступити ногою у полум'я. Вояки намагалися спіймати поранених та наляканих коней, люди продовжували лити воду, а лорд Дальгор кликав Ясміну. Він облився з відра, й вже нерішуче збирався пролізти крізь величезні обвуглені стулки воріт, як з боку лісу почулося гучне іржання.

З темряви густих дерев біг кінь. Кремезний вершник безжалісно підганяв тварину міцними ударами. Роздивитися чоловіка було майже неможливо. Довге пальто з капюшоном, що закриває обличчя, приховувало незваного гостя. За його спиною виднілася рушниця, тому стражники одразу почали бігти назустріч, дістаючи зброю. Деновінгці відступали, кидаючи відра на землю, боячись за своє життя.

— Стій! — прокричав вершник чи то коню, чи то людям, але зупинилися всі.

Зістрибнувши, він відштовхнув Дальгора так сильно, що той впав у багнюку на спину. Без жодного зволікання кремез забіг всередину конюшні, що палає. У натовпі пролетів гул перешіптування й здивування.

— Це ворожий вояка! — почали галасувати. — Його треба вбити!

П'ятеро стражників вистроїлися навкруги. Дехто звів рушницю, інші дістали мечі. Усі очікували, коли з конюшні вийде ворог.

Але коли він з'явився перед ними, несучи на руках непритомну Ясміну, чоловіки на мить забарилися.

Тишу розірвав постріл. Схилившись на ліву ногу, в яку влучила куля, могутній чолов'яга впевнено втримав тіло принцеси. Другий постріл пронизав його плече.

Поклавши дівчину на землю, він озирнувся на стрілка. Фредерік наводив рушницю прямо в голову, але той вихопив з неймовірною швидкістю довгого ножа, й кинув з розмахом у лорда. Жінки заверещали від страху.

Ясміна, розплющивши очі від пострілів, намагалася прийти до тями, бачачи перед собою лише розмиті силуети.

Спритними та вправними рухами, ворожий гість швидко опинився на своєму коні, й вже тікав, повертаючись до лісу.

Підвівшись, принцеса побачила лежачого на землі лорда Дальгора, з ножем у животі. Ставши на ноги, вона, хитаючись, підійшла до нього, затиснувши рану навколо леза долонями.

— Швидко сюди! Віднести його до палацу! Викличте лікаря! Негайно! Інакше страчу всіх, якщо він не виживе!

Від її розлюченого голосу, стражники, що поводилися наче навмисно байдуже, підняли тіло Фредеріка Дальгора, і понесли обережно до палацу.

Ясміна озирнулася на конюшню, в якій гучно впав дах, розкидаючи навколо сотні пилинок й гарячого попелу.

— Залиште! — викрикнула до людей. — Її вже знищено.

Перед дверима палацу зупинилася. Роззирнулася. Де-не-де повалені дерева, алеї встелені зламаними гілками, багнюка змішалася з квітами, листям, золою, кров'ю… Не таким вона хоче бачити своє королівство.

З похмурими обличчями, люди поверталися до роботи, жителі повільно крокували назад до міста. Усі, проходячи повз принцесу, затримувалися, щоб вклонитися.

— Тобі треба вимитися, й щоб лікар оглянув… — заговорила тихенько Долорес, підійшовши до Ясміни.

— Я знаю, мила, — всміхнулася, дивлячись на молодшу сестру. — Спочатку важливі справи.

— Де твоя діадема? — із сумом підвела погляд.

— Мабуть, залишилася в конюшні. Це не страшно. Сила не в золоті.

— Але в золоті влада, яка тобі потрібна, — серйозно промовила дівчина.

— Знаєш, ось із цим я погоджуюся! — спробувала знову всміхнутися, та думки про проблеми затьмарювали ніжні почуття. — Лоро, передай моє веління кастеляну, щоб видав золоті монети всім, хто допомагав гасити пожежу. Нехай знайде кожного, щоб нікого не пропустили! Зрозуміла?

— Так.

— А ще відправ гінців до міста, нехай сповістять, що ми шукаємо майстрів, які збудують нову конюшню. І поклич до мене начальника стражі.

— Радник втік, Ясміно, — схилила голову.

— Знаю, мила, знаю, — почала заходити в палац.

— Хто тебе врятував? — Долорес йшла поруч, помічаючи, як сестра стримує похитування.

— Хто? — різко зупинилася, обертаючись.

— Не знаю. Це був чужинець з лісу. Лорд Дальгор стріляв у нього, напевно, вбив. Як і той його… — юна принцеса знизала плечима, підтиснувши ніяково губи.

— Будемо сподіватись, що Фредерік сильний чоловік, й те поранення йому лише як подряпина.

— Сумніваюсь… — сказала Долорес, побігши вперед коридором.

Коли молодша сестра зникла з поля зору, Ясміна притулилася спиною до прохолодної стіни, заплющивши очі. Спробувала віддихатися, але кашель неначе затуляв горло їдкими залишками диму. Мокра забруднена сукня неприємно прилипала до тіла. Туфлі загубилися в грязюці. Весь цей час вона знову була боса.