Глава 17. Після битви

Ясміна зі скорботою дивилася на кінні повозки, які везли загиблих. Від тихого плачу сімей, що втратили своїх рідних та коханих, серце принцеси стискалося. Вона помічала, як люди дивляться на неї. Хтось з ненавистю, хтось з повагою.

Чорна довга сукня з теплого габардину, прикрашена золотою брошкою у вигляді фенікса, позолочені ґудзики уздовж всієї довжини, та шовкова чорна хустка, пов'язана на шиї, на знак трауру. Без корони. Без сумніву, що вона мусить бути присутня. Має розділити болючу втрату, показати, що кожне життя, залишене заради неї на полі битви, важливе. Жоден попередній король не виходив, і навіть не з'являвся на похованні солдатів. Загибель воїна вважається неодмінною складовою служби та війни. Але, дивлячись в заплакані очі жінок, дітей, матерів, принцеса розуміла, що їхня туга не є боргом перед державою. Їхній біль — це результат правління. Сьогодні, це результат її правління…

— Мужні серця, які пали, захищаючи землі Деновінгу, назавжди будуть вшановані! Своєю хоробрістю вони змусили ворога втекти, підтиснувши хвости, наче налякані пси! Їхня відвага та відданість королівству впевнено показала месарольцям, про дикість яких складають легенди, що сили нерівні! — у натовпі загудів шум. — Ми могутніші! Ми сповнені безсмертної любові до землі, на якій живемо, народжуємо дітей, та на якій сьогодні поховаємо наших героїв!

Ясміна на мить замовкла, вивчаючи реакцію людей. Їй не потрібно було гучно говорити, адже навкруги була гнітюча тиша. Всі ніби очікували від неї чарівних слів, що зменшать їхні страждання.

— Відтепер, імена кожного, хто віддав душу за Еверластінг, будуть викарбовуватися у Книгах Життя, в яких донині записувалися лише ті, хто мав владний статус. Я змінюю це правило! Історія королівства повинна пам'ятати, а нащадки знати, тих, хто дарував їм життя, ціною власного…

Принцеса кивнула, й Золо віддав команду солдатам. Усі вони тримали в руках мішечки. Підходячи до сімей загиблих, роздавали по золотій монеті. Здивовані, люди не знали, як реагувати.

— Ти оцінюєш життя свого відданого воїна в одну монету? — з натовпу вигукнув чоловічий розлючений голос.

— Ні! — Ясміна почала хвилюватися. — Я хочу підтримати сім'ї…

— То, ти вважаєш, що золотий круглявок замінить кохану людину? — перебив той же голос.

— Ні! Але я знаю, що таке бути голодною, і не хочу, щоб мій народ теж знав це відчуття! — щиро відповіла, сказавши трохи гучніше, щоб всі почули.

Пройшов гул сміху, від якого вона поступово лютилася. Її не розуміють. Не хочуть чути.

— Принцеса Девон знає, що таке голод? — недовірливо, хихотіли люди.

Якби вони знали, що навіть у цей момент дівчина потерпала від голоднечі, то не насміхалися б. Адже через усі обставини, які її оточували, не мала часу поїсти, поспати, відпочити. Втома та виснаження, що тривають вже кілька тижнів, не робили її слабшою ззовні, але потихеньку вбивали зсередини.

— Ще один, хто засміється перед Її Світлістю, принцесою Девон, буде затриманий та кинутий до темниці! — грізно проголосив Золо, дістаючи гвинтівку з-за спини.

— Підкупити або налякати? Така ваша політика правління, шановна, Ваша Світлосте? — чоловік з натовпу ступив крок вперед, щоб Ясміна його добре бачила.

— За теперішніх часів, коли король та королева зникли, і ми не знаємо, чи живі вони, чи вже давно спочивають на дні моря Суоф, я є чинним володарем Еверластінгу! І всі мої накази, рішення, вироки, будуть обговорюватися лише на нараді Палати Лордів! — відвела погляд від невдоволеного, дивлячись поверх голів людей. — Для справедливого розділення обов'язків, для  чесного обрання пріоритетних і негайних справ, я запрошую представників, мерів кожного міста, або роду, бути присутніми на нараді!

Голос Ясміни був рівним, холодним, непохитним. Вона майже не кліпала очима, впевнено доносячи слова. Її бліда шкіра ні на мить не набула рожевого кольору від хвилювання. Всі емоції вирували в голові. Коли народ затих, продовжила:

— Зрада буде каратися відразу, без жодного зволікання! Шибениця або в'язниця, вирішувати буду я! — зробила глибокий вдих. — Еверластінг — найродючіше, найчарівніше, та найсильніше королівство у всій Імперії Етерніті! І я не дозволю це змінити нікому! Ні його ворогам, ні його мешканцям!

Й, різко замовкши, вона востаннє подивилась на людей, та квапливо пішла геть, у супроводі новоспеченого командувача військом, старого бороданя, Золо.

Залишившись на самоті в кімнаті, підійшла до вікна. Сіре небо й досі вкрите дощовими хмарами. З десяток робітників розбирають згарище, ще з пів сотні допомагають складати тіла, щоб відвезти їх на кладовище, до братської могили. Вишневий сад, який зростав навколо палацу, перетворився на витоптане поле багнюки. Ліс, що виднівся на обрії, нагадував про позавчорашні події.

Тривога не відпускала, аж поки не повернулися військові, повідомивши, що месарольці, об'їзними шляхами покинули Еверластінг.

— Завтра опівдні скликаємо Палату Лордів, а ввечері вирушаємо до Ваоди. Нехай приготують кораблі, йти будемо з військом. Чайка повернулася з відповіддю від короля Бронльфа?

— Ваша Величносте, птах повернувся, але без листа! — вклонився Золо.

— Чи можна це вважати закликом до війни? — зробивши ковток з келиха, подивилась на чоловіка в синіх обладунках, що стояв навпроти стола.