Глава 18. Лорд Дальгор

Ясміна вийшла з кабінету, й відправилася провідати пораненого лорда Фредеріка Дальгора. Її душу краяло подвійне почуття. Вона ненавиділа чоловіка за вбивство коня, навіть попри розуміння, що це не він скоїв страхітливий вчинок. І відчувала провину за напад на нього Брена Алгоя.

У кімнаті тихо, крізь прочинені вікна залітає прохолодний протяг, який підіймає легкі тюлі, здіймаючи їх догори. На круглому дерев'яному столі наповнені їжею таці. Фрукти, вино, засмажене м'ясо кролів. Але все ціле.

— Чому ви не їли, лорде Дальгор? — запитала, обертаючись до ліжка.

— А ви? — піднімаючись на подушках, всміхнувся той.

— Що за дитячі забавки, відповідати питанням на питання? — роздратувалася, підходячи ближче.

Спершись плечем об перемичку, на якій тримається балдахін, дивиться на Фредеріка.

— Від вашого погляду можна або одужати, або померти… — в пів тону промовив, не відводячи очей в сторону. — Ви не обпеклися, коли забігли до конюшні?

— А ви?

Лорд засміявся:

— Дитячі забавки, чи не так? — замовк. — А я боягуз. Не встиг через вагання пролізти за вами. Зате встиг месаролець.

— Звідки знаєте, хто він?

— Хто ж не знає Звіра. Король Месаролу, нещадний вбивця, лютий ворог всієї Імперії… Брен Алгой.

Ясміна відхилилась, вирівнюючи спину.

— Ви його знаєте? — нахмурилася.

— Уже так, — всміхнувся, кладучи долоню на живіт.

— Тоді, вам потрібно знати, що ми його перемогли! — гордо сказала, йдучи до столу.

Взявши величезне зелене яблуко та ніж, повернулася до Фредеріка. Вмостившись на краєчку ліжка, розрізала яблуко навпіл, й простягнула йому одну частину. Іншу із задоволенням відкусила сама.

— Ви його вбили? — запитав, відкушуючи соковитий плід.

— Ні, — задивилась у вікно.

— Тоді, ви його не перемогли! — хмикнув чоловік.

— Чого б це? Наше військо змусило їх втекти! — обурилася, повертаючи погляд до лорда.

— Змусити втекти — не означає знищити ворога. Масарол налічує майже десять мільйонів мешканців. Від сходу до заходу, цей народ на диво войовничий. І вони не залишать смерть своїх сотень вояків без помсти.

— Хочете мене налякати, лорде Дальгоре? — знову гризнула яблуко, відчуваючи ще більший напад голоду.

— Ні в якому разі, Ваша Світлосте!

— Ви маєте знати, що кількість жителів Еверластінгу значно більша, ніж Месаролу.

— Так. Приблизно, в п'ять разів.

— Але? — запитливо подивилась на нього.

— Але ви не маєте війська навіть на чверть від цієї цифри.

— У вас є якась порада, чи ви намагаєтеся мене попередити про те, що в разі війни з Месаролом, Еверластінгу бракуватиме шансів на перемогу? — встала з ліжка, підійшла до вікна, щоб знову подивитися на понівечені володіння. — Я не хочу бачити таким своє королівство…

— Вам цікава моя порада? — присів, попри біль, який пронизав рану.

— Прикрийте безсоромно оголені груди, і кажіть вже… — всміхнулася Ясміна, мигцем подивившись на тіло чоловіка. Безліч шрамів казали про те, що лорд неодноразово був у битвах.

Губи Дальгора розтягнулися в усмішці. Піднявши вище простирадло, він продовжив.

— Вибачте, Ваша Світлосте, але король Девон останні роки майже не займався зміцненням армії. Відсутність союзників, фактично занедбане виробництво озброєння, зупинення будівництва захисних споруд. І таке в кожному місті Еверластінгу. Його Світлість приділяв більшу увагу торгівлі, примноженням статків. Він вкладав кошти та можливості в те, щоб зробити столицю найбагатшою, помпезною. Пишні сади, доглянуті землі, дорогі святкування… Все це йшло на користь лише Деновінгу. А залишок королівства? Важка праця, голодування. Всі це приховують, але ж так і є! — Дальгор важко видихнув, з розчаруванням. — Торгівля має сенс, та коли прийде ворог, грошима його не побороти!

— Годі, лорде! — нарешті заговорила принцеса. — Ви так кажете, наче знаєтеся на всіх внутрішніх справах королівства!

— А хіба ви самі цього не бачите? Не розумієте?

— Чого ви добиваєтеся своєю промовою?

— Нічого. Впевнений, ви чудово знаєте, що потрібно робити.

— Я знаю, що північний народ хотів мене вбити, шановний лорде. Знаю, що половина армії кине мечі в багнюку, і піде геть. Знаю, що мої батьки невідомо де, а всі ці проблеми залишаються тільки мені… — схилила голову, дивлячись на сплетені між собою пальці.

— Виходьте за мене! Я буду вірний та надійний! Віддам частину своїх земель для підготування армії до можливої війни. Відправлю людей, які на мене працюють, служити вашими солдатами. Зроблю все, аби підтримати вас, моя принцесо!

Фредерік встав з ліжка та підійшов до Ясміни. Схилився на одне коліно, низько опустивши голову.

— Якщо ви дозволите бути поруч з вами, Моя Королево, я не підведу! Моє кохання міцне та ніжне, як ваша душа! Готовий покласти все до ваших ніг, навіть своє життя…