Глава 19. Новий день

Гучний спів цвіркунів та вигуки нічних сов, супроводжували процес поховання юнака. Непохитна Ясміна пів ночі була поряд з солдатами й прислужниками, які допомагали повантажити Тіда на повозку, й відвезти до братської могили вояків Деновінгу. Золо спочатку не зрозумів, і не розділив бажання принцеси ховати ворога поруч зі своїми, але єдина її фраза змусила чоловіка передумати.

— Я завдячую йому життям! — промовила, з жалем дивлячись на посиніле обличчя хлопчини.

Все ж таки, Алгой помстився, показавши, що не залишить у живих жодного, хто є зрадником. Він забирає те, що їй дорого — коня Ваканта, доброго серцем Тіда, й головне, забирає свободу. Змушує чинити такими ж методами. Силою, страхом, смертю…

Ранок був вже зовсім близько, коли всі, втомлені та розлючені, поверталися додому, до палацу. Повозку хитало з боку в бік, від чого Ясміну трохи заколисувало і нудило, але вона вперто вчепилася пальцями в колючі дерев'яні бильця, та їхала, не жаліючись.

— Ваша Величносте, вам не потрібно було їхати з нами. Дорога важка, зовсім не для тендітної жінки, — звернувся один солдат, помітивши, як принцеса робить черговий ковток вина з фляжки.

— Я схожа на тендітну? — всміхнулася, простягаючи йому фляжку. — Пий.

— О, Ваша Величносте… — зніяковіло захитав головою.

— Я була в полоні, і повернулася живою. Знаю запах мертвого тіла, а мої руки пронизували мечем людську плоть. А зараз, я сиджу поруч з вами, п'ю міцне вишневе вино, й гойдаюся на повозці для трупів. Чи я тендітна після всього цього?

— Ви принцеса і майбутня королева! — з гордістю, відповів солдат. — Тендітність вам до лиця. Але ваше серце хоробріше, ніж у всіх нас. І я маю вибачитись перед вами, Моя Милосте! Тому що у фляжках має бути вода, а не вино…

Чоловік всміхнувся, і Ясміна зробила те саме. Вона очікувала зовсім іншої фрази, але ця робила її ближче до людей, ніби вони поділяють з нею спільну працю, емоції, секрети. Ніби ці солдати, даючи їй своє вино, довіряють їй.

Повернувшись до палацу, принцеса наказала Золо взяти молодого вояку сьогодні з ними. Користуючись найменшою краплиною можливої довіри, вона намагалася не втратити кожного, хто здавався чесним.

— Ваша Величносте, настав час перепочити! — дбайливо, звернувся до неї командувач. — Ви дуже бліда, схудла, та маєте хворобливий вигляд. Я турбуюся про ваше здоров'я! Вороги та недруги не повинні бачити вас у такому стані. Адже ви сильна, не тільки духом, але й тілом. А зараз, цього зовсім не скажеш. Не сприйміть мою пораду як образу, Моя Світлосте!

— У жодному разі, Золо. Я поважаю вашу думку, а ще більше неприкриту щирість, з якою ви промовляєте не надто влесливі речі, — всміхнулася, підіймаючись сходами.

— Дозвольте прислати до вас лікаря? — вклонившись, спитав.

— Кращий лікар — це спокійний сон та добра вечеря. Ви сьогодні їли, сір Золо?

— Їв, моя принцесо.

— Накажи зранку і в обід нагодувати солдатів. І взяти більше припасів з собою. До речі, кораблі готові? — зупинилась, повертаючись до бороданя.

— Готові, лише…

— Кажи, не бійся!

— Принцесу Белінду не вдалося відшукати. Стража повідомила, що за межі палацу вона не виїжджала.

— Хм, — фиркнула, — я знаю, де її шукати. Але зараз не хочу цим займатися. Нехай побідкається одну ніч у лісі.

— Ваша Світлосте, але ж можлива загроза зі сторони Месаролу!

— Її це не турбувало, — Ясміна насупилася, схрестивши руки на грудях.

— Але ж і ви не вона, — майже лагідно, сказав Золо. Куточок його вуст поліз догори від усмішки.

— Знаю, друже, знаю, що поводжуся наче дитина. Здається, я просто втомилася… Нехай ваші люди об'їдуть околиці лісу, аж до озера. І пошукайте її кобилу. Якщо тієї немає, то Белінда ховається на нашому місці.

— Вашому місці? — здивувався.

— Так, я на світанку теж поїду на пошуки. Та тільки… — сумно замовкла. — Мені потрібен кінь.

— Зрозумів, Ваша Величносте! Чекатиму вас на зорі біля згарища, поїдемо разом.

— Згодна, друже. У вас є кілька годин для відпочинку.

— Побажав би добраніч, але вона вже давно не добра…

— Нічого не треба бажати, Золо. Головне, не підведіть мене.

Чи був це спокійний сон? Ні. Страшні видіння переслідували. Ворочаючись на м'якій шовковій постелі, не могла викинути з голови жахливу картину — тіло, що гойдається. А ще звуки, коли лезом пронизується людина. Спалахи від пострілів. Багряна земля, на якій змішалася кров та багнюка. Земля, де замість квітів і трави зростають мертві та поранені.

Снилася сестра. Вона тримала в руці каменюку, яку збиралася кинути в неї. А за її  спиною батько, що розлючено сміється. І матір з Долорес, що обіймаючись ніжно, стоять вдалечині, споглядаючи на покарання Ясміни.

Холодний ліс, з колючими гілками, об які дівчина ранить ноги. Смак м'яса в хижині ворога. Ніж, який полоснув його щоку…

Від таких сновидіння принцесу кидало в піт. Тремтіння власного тіла пробуджувало раз за разом, нагадуючи, де вона знаходиться.