Глава 20. Важлива справа

Викрики жіночого імені луною розліталися лісом. Двоє вершників невпинно блукали поміж дерев, намагаючись знайти сліди кобили, на якій втекла принцеса Белінда Девон.

Настрою на спілкування з новим другом — командувачем та її радником, Золо, у Ясміни не було. Вона хвилювалася за сестру, боячись, що вороги могли викрасти дівчину. Белінда не така сильна духом, для неї полон може бути фатальним.

Крізь шелест листя чутний стукіт дятла, прохолодний туман й досі поглинає оголені знизу стовбури старих дерев. Вранішні ніжні співи пташок лунають навкруги. Над головою тріскають гілки, а де-не-де вискакує на стежці дикий звір. Заєць або кролик, за яким через мить слідує нечутними кроками лисиця.

Виживає хитріший, розумніший, сильніший. Доля кохає та береже того, хто поєднує в собі всі три якості.

Приїхавши до озера, відразу помітили білу кобилу, прив'язану до дерева. Біля берега, скрутившись клубочком, на плащі лежить Белінда.

— Чи жива? — схвильовано спитала Ясміна, дивлячись на бороданя.

— Перевірю, — він зліз з коня, й ведучи його за повідець, підійшов ближче. — Ваша Світлосте, прокидайтеся!

Злякавшись, та підскочила на ноги, кліпаючи сонними очима. Зачіска розтріпана, а поділ сукні забруднений. Незвично, як для чепурушки Белінди.

— Повертаємося до палацу! — командно промовила до неї Ясміна. — Є негайні справи, в яких ти братимеш участь!

— Вирішила з рештою піти на компроміс? — струшуючи та одягаючи плащ, запитала сестра, наближаючись до берега.

Нахилившись, набрала в долоні крижаної води, вмилась й, поправивши заплутане волосся, пішла до кобили.

— Так, це компроміс. Не можу зрозуміти, навіщо ти втекла? Хотіла привернути до себе увагу?

— А ти? — її голос був ображений, з викликом. — Навіщо ти постійно тікала сюди? Скільки разів я шукала тебе, на прохання матері, або наказом батька? Забувала про свої потреби, кидаючи все, летіла до сестри, щоб заспокоїти, вислухати, допомогти уникнути покарання? Га, Ясміно? Чи ти забула кожен той раз, як я знаходила тебе саме тут, у лісі, біля озера, за кілька кілометрів від дому? Тобі вдалося зіпсувати життя всього королівства! Навіть лорд Дальгор через тебе поранений!

Новий кінь Ясміни ніби відчуваючи її емоції, нервово топтався на місці. Вислуховуючи звинувачення, вона намагалася не пускати слова в серце. Роздивлялася смагляве обличчя Белінди, її гарні очі, що дивилися на неї з ненавистю, губи, з яких злітали майже прокльони…

Вони одна кров. Одна родина. Рідні. Цю думку Ясміна повторювала і повторювала, аж поки сестра не замовкла, сівши на кобилу, й поїхавши вперед.

— Отже, вся справа в лорді Дальгорі? — нарешті заговорила старша Девон.

— Що? — Белінда скривилася, озираючись. — До чого він?

— Ти закохана в нього! — стиснула ногами Фортіса, наблизившись до сестри. — Ти ненавидиш мене через те, що він хотів на мені одружитися! Ти хочеш бути його нареченою!

— Ні, ти помиляєшся, справа не в ньому, — розлютилася.

— Звичайно, — хмикнула, прискорюючи коня. — Їдьмо, опівдні засідання, а тобі ще потрібно привести себе до ладу.

Й вигукнувши, неначе вітер полетіла вперед, що навіть командувач не встиг відреагувати.

Віддавши конюхові Фортіса, Ясміна, не звертаючи уваги на Золо та сестру, швидко йшла до палацу. Хотілося якнайшвидше залишитися на самоті, до якої вона звикла.

Роздивляючись нову сукню, яку для неї підготували кравчині, обережно торкалася тканини, занурюючись у роздуми. Сумнівів, що Белінду треба відправити з міста, не було. Не відчувала жалю, не вважала себе винною, і майже взагалі втратила чіткий кордон своїх почуттів до рідних. Начебто душу охопила порожнеча. Знала, що має захищати своїх, але водночас розуміла, що найголовніше — берегти себе. Власне життя неоціненне.

Відчинивши вікно, на мить заплющила очі, вдихаючи весняне повітря. Кілька тижнів тому, коли вона дивилась на цей пейзаж, гадала, що бачить його востаннє. Дізнавшись новину від Берталана Гаспара, вважала, що не виживе. Але вижила. Повернулася. Починає заслуговувати повагу. Але постійно боїться та чекає зради. Й хоча ззовні страху не проявляє, зсередини він її нещадно з'їдає.

Синій колір сукні нагадав розлючені очі батька, під час сварки, в день святкування дня народження Долорес. Як король дивився на неї! Й чому Ленар Девон відчуває таку ненависть до рідної доньки? Чому ладен був знищити чужими руками?

Синій. Тепер Ясміна ненавидить цей колір. Усі його відтінки постійно майоріли всюди. Прапор, одяг, постіль, прикраси та навіть скатертини…

— Феллісо, зайди! — погукала одну з фрейлін. — Сукня, в якій я була на святі Долорес, червона, з шовку та оксамиту, її привели до ладу, чи розпороли на клапті?

Дівчина, років двадцяти, з білявим волоссям, та сірій сорочці зі спідницею, задумливо подивилась на принцесу.

— Так, його виправили, зашили, висить в гардеробній.

— Принеси, я хочу її надіти. А цю можете забрати собі, — кивнула на синє вбрання на манекені.

— Ваша Світлосте, на ній коштовне каміння, й пошита для вас…