Глава 24. Шторм

Ніч була неспокійною. Ясміну захитувало і нудило. Заснути хоча б на кілька годин не вдавалося. “Морська хвороба”, — пояснив капітан. Голова паморочилася, а кожний рух викликав відчуття, що неслухняне тіло більше їй не належить. Ноги слабшали, в очах розмивалося, а руки міцно схопили обід діжки, яку матроси принесли для принцеси, у разі, якщо їй стане погано.

— Скоріше б ранок, — бурмотіла до себе, боячись заплющити очі.

— Ваша Світлосте? — почувся голос Ларса. — Капітан наказав допомогти вам піднятися на палубу!

— Навіщо? Якщо я зараз побачу хвилі, мій шлунок вивернеться, як кишеня.

— Ні, не можна залишатися в каюті, — трохи схилившись, парубок підходив до неї, спускаючись сходами. — Підводьтеся, хапайте мене за руку!

Він простягнув їй правицю із зігнутим ліктем, турботливо всміхаючись.

— Гаразд, просто Ларсе. Але якщо я осоромлюся в тебе на очах, — хмикнула, притискаючи долоню до рота, — поклянешся, що нікому не розкажеш!

— Звичайно, принцесо. Ходімо!

На виході їх очікував ще один моряк. Він тримав у руках глечик з водою та рушник.

— Ось, візьміть. Обітріть обличчя і шию, — Ларс вимочив рушника, викрутив і дав Ясміні.

Холодна тканина викликала приємне миттєве полегшення, яке зникло, як тільки волога вбралася в шкіру.

— Йдіть до корми, там обдуває вітерець. Вам одразу покращає, — хлопчина знову змочив їй рушника. — Піти з вами?

— Так, ходімо.

Потихеньку йдучи і роздивляючись на хвилях місячну стежку, дівчина потроху приходила до тями.

— Знаєш, Ларсе, — несподівано заговорила до нього, — останнім часом, я майже постійно знаходилася в оточенні ворогів, і тих, хто ненавидить мене. Я боялася їсти зі своєї тарілки, навіть випити чаю було неможливим через страх. Усі навколо виказували неповагу. Уявляєш, я наказала стратити представника Кінслінга!

Ясміна замовкла, тривожно всміхаючись. Ларс уважно дивився на неї, поглинаючи слова зізнання. Мабуть, це вперше, коли вона захотіла поділитися своєю втомою і хвилюваннями.

— Він вас образив?

— Обізвав дурною бунтаркою! — подивилася на обличчя юнака, яке наполовину приховалося в темряві. — Порушила правила чоловіків. Влізла у справи, до яких жінці не можна пхати носа.

— Але ж це називається “свободою”, коли можеш займатися тим, що тобі близьке! — щиро обурився Ларс, поправляючи різкими рухами жилетку.

— От якби тобі сказали, ні, примусили, замість моря бути манекеном для кравчині? Стояти кілька годин у сукні, яку та шиє? Ти б витримав?

— Я з дитинства мріяв опинитися в корабельній команді. Мій брат також моряк, і я постійно знав, що настане час, коли я теж буду жити морем і носити форму рідного королівства.

— Моє море — це Еверластінг! — вирівнявши спину, гордо сказала. — А мене змушували стати манекеном, слугувати лише прикрасою, зручним інструментом, яким можна користуватися заради вигоди!

Губи стиснулись від болю, що хотів прорватися назовні. Від образи, що вже так довго приховувалася на самому дні душі.

— Сьогодні я, нарешті, відчула спокій, знаходячись тут. Не фізичний. Душевний. Коли я сіла поруч з вами за столом, коли всі сміялися, і я разом із ними… Я… ніби забула, що чекає на мене позаду на суші й попереду в морі. І, хоча я до дрижаків боюся води, на один вечір змогла залишити всі страхи. Вибач, просто Ларсе, — торкнулася його плеча, — це, мабуть, говорить вино, якого випила забагато. Та ти дуже нагадуєш одного хлопчину… Вороги повісили юне тіло на згарищі моєї конюшні, щоб ніколи не забувала, хто я.

— І хто ж ви?

— Мішень.

Ларс округлив великі очі, роздивляючись серйозний вираз обличчя принцеси. Вона, закинувши мокрий рушник на шию, продовжувала милуватися морем.

— Я готовий віддати за вас життя, як це зробив мій батько, принцесо! — суворо сказав, кивнувши.

— Що? — ніби прокинулася від думок.

— Батько боровся у лісі з месарольцями.

— Мені прикро, Ларсе… — повернулася до нього, винувато дивлячись.

— Ні, не треба, принцесо! Він виконував свій обов'язок, а головне — своє бажання! Адже він хотів підтримати, в першу чергу, ваше рішення!

— Але ж тепер ти маєш ненавидіти мене? — напружилася, знову повертаючись у тривожний стан.

— Тепер моя черга берегти принцесу, Ваша Світлосте! — хлопчина вклонився.

Розчулившись, Ясміна обхопила двома руками його долоню, стиснувши. Якою безсердечною її б не вважали, та всередині її серця достатньо почуттів. І жаль, і подяка, і відвага. Все поєдналося в одній дівочій душі.

З лівого боку понад скелями спалахнуло яскраве світло. Ще одне. Блискавка. Через кілька секунд гучний гуркіт грому, від якого заклало вуха, долетів до флоту Деновінгу.

— Недарма ми хвилювалися через затишшя, — підвівши голову до нічного неба, повідомив Ларс. — Наближається шторм.

Ці слова змусили Ясміну ще сильніше стиснути руку хлопця.