Глава 38. Нічний гість

За вікном шуміла нічна злива. Північ залишилася позаду, але сну не було. Минув тиждень з моменту святкування, яке стало для Ясміни фатальним. Вона не знала, чи живий лорд Фредерік Дальгор, адже Алгой, заручившись підтримкою її батька, заборонив принцесі залишати покої.

Цілих сім днів відчувала себе полонянкою, запертою між стінами палацу. Зараз як ніколи в житті була розбита. Знову і знову переконувалася, що попри повагу до чоловічої статі, ніколи не зможе підкоритися. Ніколи не стане безхарактерною прислужницею, яка задовольняє всі побажання господаря. Ніколи щиро не покохає, адже постійно нагадуватиме собі, що будь-якої миті чоловік може зрадити.

Усі жінки навколо бажали вийти заміж, від бідної до багатої, усі хотіли бути залежними. А вона не хотіла, чим дуже дивувала людей. Хотіла бути незалежною, самостійно вирішувати, як розпоряджатися своїм часом, дозвіллям, життям…

Однак не вдалося. Кілька місяців безперервної війни призвели до того, що знаходячись за закритими замками, очікувала ранку й примусового шлюбу з тим, до кого відчувала найсуперечливіші почуття. З тим, хто рятував і вбивав водночас. Залякував і допомагав. Цілував і ранив…

Хіба може вона відмовитися від принципів? Стати слухняною через страх? Покохати ненависника? Хіба може пташка бути з хижаком?

— Ваша Світлосте, — почувся тихий стук у двері, — не лякайтеся, до вас гості.

Здивувавшись, відійшла від вікна, щоб скоріше побачити прибулого. На порозі стояв чоловік у довгому пальті, з глибоким капюшоном, що повністю приховував обличчя. Коли замок за ним зачинився, він підняв тканину.

— Бессіре? Я думала, ви давно повернулися до Верааду, — підійшла ближче.

Радник озирнувся по кімнаті, приклав палець до вуст:

— Тихіше, принцесо, ніхто не має знати, що я тут.

— А як же стража? — кивнула на двері.

— Стража пішла випити вина, яке їм запропонували наші друзі. Вони ж і провели мене до вас.

— Друзі? — підвела брову.

— Не думайте зараз про це. Головне, що я нарешті зміг прорватися до вас, бо Звір ретельно приховує наречену, — розчаровано всміхнувся. — Погані новини — імператор при смерті, я сьогодні отримав лист. Він не розмовляє й майже не приходить до тями.

— Нові вибори? — Бессір кивнув.

— А тепер найцікавіше, що ви й самі вже починаєте розуміти… З п'яти королівств імперії, хто залишився з королів? Га? Вераад — напівмертвий імператор Томас Ріол; Еверластінг — Ленар Девон; Ваода — Сем Бронльф повалений, новий король Брен Алгой; Кінслінг — Філіп Ларсон повалений, новий король Брен Алгой; Месарол — король Брен Алгой…

— Вибори будуть між моїм батьком та Алгоєм, — продовжила думку Ясміна.

— Саме так.

— Я заплуталася, Бессіре. Навіщо йому я?

Радник знизав плечима. Рій ос, з яких складалися роздуми, загудів у голові. Якщо імператор скоро помре, буде скликатися нарада Палати Лордів. Шляхом голосування обиратимуть нового імператора. Але якщо раніше кандидатів було не менше чотирьох, то зараз лише двоє. Невідомо, хто отримає більшість голосів. Звір, який захопив майже всю імперію, чи останній з вільних королів?

— Проте є і хороша новина, — пробудив свідомість голос Бессіра. — Цієї миті на причалі очікує корабель. Ви можете разом зі мною, прямо зараз, втекти до Вераада. За той час, поки будемо в морі, ситуація зміниться, ми будемо знати, як діяти.

Ясміна подивилася в очі чоловіку. Звісно, вірила його словам без зайвих підозр, але не знала… чи тікати.

— Лорд Дальгор живий?

— З того, що я знаю, його кудись відвезли, у палаці не залишили.

— Якщо він вижив, а я втечу, Алгой більше не промахнеться.

— Час подумати про своє життя, Ясміно, — з сумом сказав, підходячи. — Не робіть помилки, треба тікати.

— А батьки? — озирнулася до нього, очі наповнилися вологою.

— А вони подумали про вас? — з люттю промовив Бессір, беручи її за руку. — Тікаймо!

— Це не вихід, друже, — захитала головою. — Мені не втекти від Алгоя. Якщо він стане імператором, то знищить і мене, і вас. Все одно знайде, де б не була. Оберуть батька, Звір не заспокоїться.

— Тоді, чого він до цього часу не вбив короля Ленара? Чому не загарбав останнє королівство?

— Не знаю, — прошепотіла, стримуючи сльози. — Я так втомилася, Бессіре! Моїх сил більше не залишилося. Рани не загоюються. Біль не проходить. З кожним днем я втрачаю жагу до життя.

— Це неможливо, Ясміно! — стиснув її пальці. — Ти не можеш здатися, чуєш? Я бачу, що ти тьмянієш на очах, але вірю, що та жінка, яку я вперше побачив, здатна боротися до останньої краплі крові! Я не вірив у розповіді про принцесу-воїна. Не вірив, поки не став з тобою пліч-о-пліч. Вибачте, Ваша Світлосте, мою неповагу у розмові з вами, але я більше не можу нічого вдіяти, окрім як відвезти вас до Вераада, і там сховати на деякий час.

— Дякую, Бессіре! Ціную ваші сміливі вчинки, — схилила голову, втрачаючи надію.

— Що станеться з мешканцями імперії, якщо їхня принцеса втратить здатність керувати? На яке існування перетворить Алгой їхні життя? Ти не можеш здатися, хоча б заради свого народу. Імперії потрібна ти…