Глава 39. Весілля

Після нічної зливи, Деновінг вкрився густим туманом. Верхівки дерев гострими шпилями визирали з молочної пелени. Ліс з висоти здавався неосяжним морем, у хвилях якого ховалися кораблі.

Споглядаючи за природою з вікна, Ясміна терпіла, поки на її спині туго зав'язували стрічки. Сукня, кольору слонової кістки, з ніжного шовку, вишита коштовним прозорим камінням, туфлі та мантія, що тягнулася шлейфом по підлозі. Довге чорне волосся розпущене на плечах. І корона, немов складена з пташиного пір'я червоного кольору, зі скляними краями на кінчиках, об які можна порізатися.

Залунали дзвони, сповіщаючи про початок церемонії. Шляху назад немає.

Крокуючи залою, з обох боків оточена байдужими людьми, що вдавали радість, побачила попереду тронні стільці, а також батька. Позаду нього сиділа матір та Долорес. Біля колони, непомітною тінню стояв Берталан Гаспар.

Останнім поглянула на нареченого. Обличчя кинуло в жар. Вбраний в камзол, плащ та чоботи, такого ж кольору, як її сукня, він щасливо всміхався, очікуючи, поки вона наблизиться до нього.

— Пташко! — лагідно промовив, подаючи руку. — Як тобі корона?

— Важка, — тихо відповіла, відводячи погляд.

— Сьогодні поєднуються дві душі! — заговорив король. — Дві сильні особистості, пройшовши крізь випробування болем та війною, зрадою і дружбою, вирішили об'єднати свої життя, задля вмілого правління сім'єю, містом, народом. Привітаємо їх, та дізнаємося, чи готові вони промовити присягання, які навіки пов'яжуть їхні долі?

Пролунали оплески. Вони луною розліталися попід стелею, заглушаючи думки. Темний погляд очей Алгоя змушував втрачати рівновагу.

— Я обіцяю кохати та берегти тебе. Буду робити все, аби бути гідним твого кохання. Завжди буду чесним з тобою, терплячим та щедрим. Але, перш за все, обіцяю бути вірним та відданим тобі, до останнього свого вдиху.

— Я приймаю твоє присягання, і натомість прошу прийняти моє. Обіцяю кохати та поважати тебе. Дарувати тепло і затишок. Підтримувати і допомагати. Але, перш за все, обіцяю бути вірною та відданою тобі, до останнього свого вдиху…

— Владою, що дана мені імператором, оголошую вас чоловіком та дружиною! — гучно вимовив король.

Брен обережно обійняв її за талію. На пів кроку наблизився. Поцілував. Ніжно, не нав'язливо. Коротко. Так, щоб вона не встигла розізлитися…

— Вітаю, тепер ти моя королева, — прошепотів він.

Застілля тривало вже кілька годин. Всі їли, пили, танцювали. Інколи захмелілий гість промовляв дивні побажання новоспеченим молодятам. Лише Ясміна жодного разу не доторкнулася до страв. Її бліде обличчя та спокійний погляд не виказував емоцій. Вона не мовчала, але і не розмовляла за власним бажання. Зверталися — чемно відповідала. Не чіпали — потопала в думках. Уявляла, як позбудеться Брена Алгоя, який постійно всміхався й турботливо пропонував випити вина. Він увесь час був у доброму гуморі.

Серед гостей безліч месарольців. Посилена охорона. Біля вікон, біля дверей, біля Ясміни…

Повільним поглядом огледіла столи. Зустрілася очима з Бессіром. Смаглявий чоловік вправно вдавав гарний настрій, сміявся і пив, підтримуючи бесіди з людом.

Поглянула на батька за центральним столом. Він, відчувши її погляд, повернувся. Мить подивився й, нахмурившись, сховав обличчя за великим келихом.

Матір засмучена. Але від неї Ясміна більше нічого не очікувала. Молодша сестра, здається, навіть не розуміла, що трапилося.

Видихнула. Опустила очі. Чому так довго тягнеться час?

— Пташко? — покликав Алгой. — Не журися, скоро кінець…

Вона поглянула на нього байдуже. Схрестила пальці рук, які поклала на ноги, вирівняла спину. Він торкнувся до неї:

— Перший танець, моя королево!

Кружляючи мармуровою підлогою, не помічала, як повз миготіли колони, вітражі, квіти та люди. Вклала в танець всі вміння, надбані з навчань для принцес, змусивши Звіра ледь встигати за її швидкими, впевненими рухами.

За вікнами палацу прогриміло. Музиканти припинили грати, прислуховуючись. У відчинені двері, немов куля, влетів командувач Золо.

— Корабель! — кричав, не в змозі віддихатися. — Корабель з Вераада підірвали!

Батько підскочив, матір, схопившись за його рукав, знепритомніла. Відступивши від Алгоя, Ясміна озирнулася. Бессір зблід. На кораблі була Белінда…

Підняла голову, зазираючи в очі:

— Ти?

Брен задоволено посміхався куточком рота. У темному хмільному погляді виблискували іскри перемоги.

— Дозволь поговорити з батьком? — кивнув.

Підбігши до короля Ленара, тихо зашепотіла на вухо:

— Благаю тебе вперше і востаннє, зупинись! Накажи затримати Алгоя, цієї ж миті! Він уже вбив одну твою доньку. Допоможи мені!

— Вибач, доню, це кінець… — заплакав старий, знімаючи корону й кладучи її на стіл.

Обертаючись, бачила, як всміхався Звір. Думки вщухли, а в очах потемнішало. Схопивши зі стола ніж, вона квапливо поверталася до свого чоловіка. Підійшовши, зупинилася, важко дихаючи та не кліпаючи.