1

1

Було то ще за часів поневолення українського народу та самої неньки нашої - України. Зруйнувавши, розшматувавши устрій весь державний, пани проклятущі оселились на теренах, политих кров’ю козаків. Та почали життя своє багате та пишне, грабуючи та вбиваючи все українське селянство. Але були й ті, які радилися та за товаришів брали шляхетство православне, бо хоч і не визнавали вони віри нашої, але вважали рівними за станом у народі. Яких тільки чортів носила наша славна земелька, яка ще з давніх давен, була віддана лиш нам у користування. І поляки і литовці загарбали край наш, татари і росіяни, яких тільки збитків понароблювали, геть і османи на нашу землю спокусу мали, але все вистояв український народ, хоч і дорогою ціною сплатився за свободу та життя наше вольне.

У селі, яке славилося своїми полями родючими, народилася дівчинка. Із світлим, як день волосячком, пухкенькими щічками та великими карими очима, які безперервно кліпали, шукаючи теплу та ніжну руку матінки своєї - Зої світ Андріївни Закревської. Жінка та була гарна, із довгим та густим волоссям, яке було закручене на темну кибалку, а поверх неї одягнений зелений очіпок із червоно- чорними візерунками, покритий, золотом розшитою хусткою. Зоя Андріївна була власницею пишних форм, які так сподобалися мужу її - Олегу Панасовичу Закревському. Той же був високим та худорлявим, при паруботстві його, а зараз же після довгого подружнього життя набрав ваги. Але залишився таким же красенем, як до зустрічі із жоною його. Сім’я багатою була. Чотири поля, сімнадцять корів та десь із сотня кріпаків, куплених ще дідом новонародженої дівчинки. А ще Олег Панасович робочих кожен день наймав та коней полюбляв дуже, тому й мав їх більше десяти. Подружжя вже більше семи років жило в злагоді та любові, чоловік ніколи руки не підняв на жону свою, а та жодного разу на іншого не задивлялася. Був у них син один, якому на той час десять років малося, а доньку Зоя світ Андріївна родила вже пізно, але не марилася тим, що люди скажуть, а любила свою кровиночку, тому й назвала її в честь бабусі своєї - Юзефією світ Олегівною. 

Минали роки, а маленька Юзя уже заробилася справжньою красунею. Біленьке волосся перетворилося на русу шовкову косу, яку матінка її, заплітала туго та гарно, а на чоло одягала вінок на свято, чи пов’язувала кольорову стрічку. А стрічок тих у Юзі було стільки, що пальців не вистачить, порахувати. Спокусливих форм дівчина не мала, як у матінки своєї, а навпаки була доволі тендітною, та маленькою зростом. А личко мала біле - білесеньке, із пухкими вустами та густими бровами, а коли усміхалася, то на щічках з’являлися милі ямки. Але оченята зосталися такими ж карими та великими, які отримала вона при народженні. Зоя світ Андріївна завжди говорила, що Юзя вилита копія прабабусі своєї - Юзефії світ Володимирівни Грушевської.

Був у неї друг, та що друг, брат. Свого рідного вона не часто вдома бачила, адже старшим він був від неї на десять літ, тому й не хотів бавитися із малою. А друг той, дитинства її, Тимошем звався, із колись заможної сім’ї Левицьких, яка ще за прадіда Тимоша втратила свої володіння. Всім дівчатам він уві сні видівся, адже красенем вродився. Мав чорну, як ніч чуприну, яка була майстерно підстрижена цирульником міським, а легкі кучері завжди спадали на чоло. А очі були кольору синього неба, що в них втопитись можна було, якщо довго дивитися. Та для Юзі він залишався лише рідним другом, а Тиміш ще з дванадцяти закохався в дівчину, але почуття свої видавати не став, бо знав, що відмовить, а ще навіть у такому віці, розумів, що не рівня він їй, а товаришує дівчина з ним тільки з жалю. Але ж помилявся він, у тому що не рівня він їй. Юзя вважала його за брата, один хліб з ним ділили порівну, на ярмарку в одній бричці їхали, а гроші Юзя сама давала Тимошу, бо сам просити соромився. А коли Юзі шістнадцять літ виповнилося, то подивилася вона на брата свого, хоч і не по крові, зовсім іншими очима. Побачила вона його очі, і враз поглинула її синь тих очей кобальтових, а на усмішку ту, яка відкривалася лише їй, розтануло серце її дівоче і впустило парубка того, який так давно був братом рідним. І не розуміла вона, як могла не бачити тієї краси чоловічої, яка завжди поряд була. І огорнуло все єство дівчини затишком, а тепло, яке дарував він, розлилося по всьому тілі. Через рік закохані вже знали про свої почуття, але сором то був великий, без заручин із дівчиною зустрічатись, тому лише коли на самоті могли залишатись, відкривали свої серця та милувалися один одним. 

Була у Юзі і вірна подруга, яка стала розрадою для майбутньої пані. Стефанія Підгірна, ще в лоні матері була кріпачкою і вільного життя ніколи не мала. Але не сумувала через це, адже Зоя світ Андріївна до Стефи, як до доньки ставилася, і тому кріпачкою вона була лише на паперах. За одним столом сиділа із Закревськими, з одної тарілки їла, а коли Юзя бачила, що у Стефи вже зовсім чобітки стерлися, то дарувала нові і завжди примовляла: " Ти, Стефо, не придумуй, боса ходити тут не будеш, а як уже сильно тобі кортітиме борг віддати, то на ринок зі мною поїдеш." Стефа була навчена читанню та письму, але вчитися не хотіла, тому Зоя світ Андріївна кожного дня приказувала, що якщо вчитись не буде, то заміж ще в п'ятнадцять віддасть. Але то вона лише грозилася, адже колись дала собі слово, що не видасть вона дівчат своїх за нелюбів, які до серця їхнього не лежатимуть. Дівчата знали це і тому ще не бажали задивлятись на хлопців, адже не хотіли покидати дім той, який за стільки часу став вже таким рідним.

Світлий ранок літнього дня, завітав у світлицю молодої пані Юзефії світ Олегівни. Теплі промінчики сонця освітлювали усю кімнату. Все в ній було з дерева. Стеля, стіни, витончені стільці та масивний стіл, який був приданим Зої світ Андріївни. Пухка біла перина накривала панну з голови до ніг, а густе волосся хвильками лежало на розкішних подушках, на яких були вишиті квіти, Зоя світ Андріївна жалкувала їх класти доньці під голівку, адже не знала вона що то за квітки такі. Дівчина спочивала, ще більше закутавшись у м'які покривала, але коли почулися швидкі кроки, Юзя почала прокидатися. До світлиці зайшла Стефа, вірна подруга її.