4

Посічена спина Стефи, не боліла вже, то вона й до роботи взялася. Підмітаючи підлогу, знайшла сережку. Довгу та гарну, прикрашену червоними камінчиками, у формі пір'їни. Не схожою вона була на сережки Зої світ Андріївни, у тої були масивні та позолочені, а ця ж тоненька та срібна. Запідозрила вона неладне, але нікому нічого не розповіла, забравши сережку собі у фартух. Коли на подвір'я виходила, то брата свого побачила, який до неї спішився. 
Стефо, панночці передай оце.
І вручив він їй хустинку оксамитову, в якій було щось загорнуте.
Що це, Іване?
Не кажи нікому, але це від Тимоша, напевне. - прошепотів хлопець.
У Стефи аж очі засяяли, щиро раділа вона за подругу свою, і швиденько, щоб радості не сполохати віднесла подарунок панні Юзефії світ Олегівні.
Пані, ти не повіриш!
Зайшла Стефа, і побачила Юзю, яка сидить на лаві і плаче. Обійняла відразу та поклала у руку хустинку оксамитову.
Що це, Стефо? - схлипуючи запитала дівчина.
Це те що порадує тебе дуже сильно.
Із цими словами, дівчина вийшла із світлиці, полишивши молоду пані саму. Розвернувши ту приємну на дотик хустинку, Юзя побачила невеличкий кулон на тоненькому ланцюжку. Кулон був у формі троянди, бо так Юзя любила ці квіти, що все подвір'я було обсаджене ними. Але найбільше жовті подобалися панночці, а всім казала, що червоні. І тут згадала вона, що лише одна людина знала це. Тиміш. Він живий. Живий і напевно здоровий, бо ж дорогий подарунок то був. Чомусь згадала вона про тітку Євдоху, бо не мала образи на неї. Але розуміла, що мати має знати, про Тимоша, та й побігла до маєтку Левицьких, навіть стрічку не зав'язавши. Але не добре було тітці, кашель роздирав її тіло. Юзя  як почула це, то сумно стало їй, і вагалася вона йти туди, але все ж пішла.
Тітко Євдохо, Тиміш ваш живий, і певно що здоровий.
Звідки знаєш це, дівко?
Дівчина не звернула уваги на грубість жінки і показала кулон.
Це він подарував мені його. Тільки він знав про троянди.
На обличчі тітки з'явилось полегшення, але не надовго, бо кашель страшний душив її.
Дякую, тобі дитино. А тепер іди.
Але…
Іди. - перервала її жінка, яка від болю на ногах ледве трималась. - Це все, що мені знати треба було, а тепер і смерть зустріти не страшно.
Що ви таке кажете?
Іди.
Це були останні слова жінки. Вона пішла до своєї світлиці, звідки її вже винесли у труні дерев'яній. 
Хотіла панна наша Тимошу про смерть матінки його, написати, але ж не знала вона куди листа послати. Запитувалася у Івана, бо саме він кулон той приніс Стефі. Вечір був, дівчата на вечорниці йшли, але не Юзя. Вона ж шукала Івана Підгірного, бо не було його вдома. Коли повз маєтку Терещенків проходила, то почула знайомий голос.
Пані Терещенко, я лише передавав вам подарунок від пані Закревської.
Іване, я ж знаю, що не від Юзі це, а від тебе. Нас ніхто не чує, можеш мені відкритися.
Орина світ Онуфріївна щебетала пташкою, коли із Іваном говорила, бо закохувалась у нього ще більше. Іван же обережно до почуттів своїх ставився, тому що десь із рік тому втратив свою кохану, перед тим давши клятву її, що знайде іншу жінку, яка зостанеться у серці його. Тому й не знав, що то буде коли пані із кріпаком шлюб візьме. 
Панно, не хочу щоб почув нас хто, плітки ж підуть.
Мені байдуже, Іване, адже нічого страшного немає в тому що людина почуття має до іншої людини.
Вона засміялася і попрямувала до темних дверей дому. Іван подивився їй у слід і тяжко зітхнув, бо опинився на краю прірви, у яку він скільки б не тікав, але впаде. І від цього падіння постраждає не лише він, а й та яка відкрила йому серце.
Вийшовши, хлопець натрапив на пані свою.
Панночко?!
Іване… - не встигла вона договорити, як хлопець її перервав.
Не розповідайте пану, благаю вас!
Я нікому не розповім, не хвилюйся, ти краще скажи мені де ти той подарунок взяв?
Дякую, пані. А хустинка… вершник проїжджав на баскому коні, але не той про кого ви думаєте, а потім чоловік сказав панні Юзефії Закревській передати, вручив мені і поїхав, тільки я його й бачив.
Ох, а я думала… дякую, Іване.
Розчарувалася дівчина, сумно їй стало. Але чи від того, що не могла вона листа відправити чи від того, що не той вершник був на баскому коні, не знала. Хоч і літо настало, але вечори холодними були, а до маєтку Закревських довго ще йти було. Дівчина, не взявши хустки на плечі свої тендітні, з кожним кроком тремтіла все більше і більше. Згадалася їй гора та клята, де бабу Мокрину зустріла, але спогади й про Януша були. Все таки спокійно було серцю дівочому, коли за плечі тримав, та обійняв за стан той стрункий. Не помітила Юзефія, як легка усмішка на її обличчі гарному з'явилася, від спогадів тих хороших. Згадала вона й про хустинку, яку подарував пан польський, за те що правду сказала. Жаль було Юзі Януша, від того, що не взаємним кохання те було, але викинути із серця Орину хлопець ніяк не міг. 
Проходячи повз старої клуні, яка поряд із домом Мельниченків знаходилася, побачила молода панна хлопця із Ксенею, але ж не наречений то був її, його б Юзя впізнала. Гарним був таким, Юрієм звався. Високий із темним волоссям, але худорлявий, наче не їв він нічого. Хоча сім'я гроші мала, і досхочу тієї їжі було. Ксеня ж у клуню із нижчим та білявішим заходила. Юзі якось не по собі стало від того, що побачила. Сором охопив бідну дівчину, хоча вона ж і не зробила нічого. Хлопець той із Ксенею гріх великий вчинити вирішили, але матінка Ксені, позвала її, та не могла Ксеня розпрощатися із парубком тим, і сережку йому подарувала свою, проте сказала : "Подарую другу, якщо завтра ввечері прийдеш.", але Юзя вже того не чула. Панночці вже й слід зник, бо не хотіла дівчина, щоб побачили її.
Юзю, ти чому так біглася? Налякав хто?
Ой, Стефо  краще б я не шукала твого брата сьогодні. Заходь, я зараз таке розкажу.