5

Розповіла дівчина подрузі своїй вірній все що бачила. І про Орину світ Онуфріївну із братом Стефиним, і про Ксеню та гріх її великий.
Та челядь у Мельниченків уже давно каже, що нічого святого немає у Ксені. І що давно вона вже невинності своєї лишилася.
Тихіше говори, а якщо почують нас, як ми пліткуємо.
Про це всі знають.
То вона ж заручена, що ж потім робити буде коли час настане до ложа йти?
Ой, та що буде? Розріже пальця та й по всьому.
Не правильно це, не по святому.
Це тебе завжди вчили, що шлюб і ніч перша між подружжям то святе таїнство, а я вже набачилася того.
Як? Тільки не кажи, що ти…
Тіпун тобі на язик! Не роби з мене повію. Я не тільки в тебе в маєтку буваю, а й в інших. Міщанки, наймити, навіть кріпаки все однаково.
Досить, не хочу слухати того.
Стефа засміялася, але коли Зою світ Андріївну побачила, то стихла.
Юзю, а ти чому ще не в перині?
Вже йду матінко.
Дівчина хутенько встала, але з-під запаски хустинка оксамитова випала. Зоя світ Андріївна не стала казати про це, а лише хутенько взяла її та заховала під пояс.
Ванна вже була готова, і Юзя не потребувала помічі Стефи, адже волосся довге не потрібно було ще мити, а одягнутися вона сама могла. Тому пані відпустила Стефу, але та перед тим як піти запиталася.
Панночко, а багато ти бачила, коли мого брата за таким ділом застала?
Я не бачила, а чула. Та не переймайся, у нього є своя голова на плечах.
Так, є.
Задумливою Стефа здавалася, наче відчувала вона лихе. Брата любила свого, тому й підказувало серце, що не потрібно зв'язуватись із панею Ориною світ Онуфріївною. 
Вода тепла, аж занадто, бо ще й досі ванна на розпечених вуглинках грілася, але Юзя на це не зважала. Як же тяжко їй було без Тимоша, згадувала синь очей тих і враз серденько її невинне з грудей намагалося вирватися, а на обличчі рум'янець з'являвся, бо не знала вона ще розлуки між коханим, та матінка вчила дівчину, що сором великий думати про гріх із тим кого любиш. Але страшилася того, що забуде личко його парубоче, і не зможе більше поринути в очі ті глибокі, або боялася, що розлюбить вона Тимоша, та й ввійде у її серце хтось інший, бо воно ж таке не постійне. Образа не могла боротися із таким сильним почуттям як кохання, тому потроху відступала, але коли ж хтось вколить серце те, то знову гнітила Юзю, бо сумніватися вона стала у коханому своєму.
Темна ніч опустилася на весь світ і проникла у маєток Яблуневських. Пан польський Вітольд Володимирович та жона його пані Ядвіга світ Петрівна відпочивали вже давно, тому в домі тиша гробова стояла. Подружжя двох синів мало, старший Казимиром звався, весь у матінку свою характером пішов, був таким же пихатим та зухвалим, а коли образив хто, то відразу до неньки своєї біг, бо не було у нього сміливості. Ні краси, ні хоробрості він не мав, але для дівчат, то був ласий шматочок, адже більша частина майна Яблуневських перейде саме йому. То Казимир у своїх дев'ятнадцять років вже заручений був і одружуватися мав. Молодший же, якого стежина долі із Юзею звела, зовсім на батьків своїх не схожим був. Чуйний, добрий, але твердий у своїх поглядах і справедливий до всього живого. Високий та сильний, із карими очима, які нагадували колір підгорілого цукру, густі брови та блідо рожеві вуста, які завжди були серйозними. Але все ж була одна риса, якою він так схожий був на батька свого Вітольда Володимировича - руде волосся. Красиво підстрижене, воно діставало до вух, і було трішки хвилясте, адже Ядвіга світ Петрівна мала такі кучері, яким заздрили всі жінки у селі. На два роки Януш Вітольдович від свого брата молодший, але нареченої собі не знайшов, бо кохав ту, до якої свататись ніколи не піде. На відміну від усіх Яблуневських, на лови не ходив, бо вважав, що для забави не потрібно тварин життя лишати, але було в нього захоплення, яке батько його не схвалював. У просторій кімнати, яка мала високу стелю, на якій виблискувала люстра, прикрашена тисячма кристалами, спершись на стіну, стояв величний орган. Верхні і нижні клавіші з’єднувалися із десятками, ні сотнями труб, які здіймалися до стелі. А кожна нота була потужнішою за іншу, вони все вище і вище злітали над трубами, а потім проспівували останню симфонію, і, розтанувши у повітрі, безслідно зникали. Надзвичайна акустика робила звучання ще гучнішим. 
Зараз, коли сутінки вже давно панували на небі, молодший син польського пана повністю віддавався клавішам, не дивлячись на ноти. Мелодія набула найгучнішого моменту, цього хлопець боявся найбільше, адже вся челядь та матінка із батечком могли почути, що він знову не послухався їх наказу, Януш знав, що завтра на нього чекатиме покарання. Але не міг зупинитися, бо ті слова, які не були сказані, які він прочитав у темних очах пані Закревської, не полишали його. Він не зрозумів як це кохати, а вже був відторгнутим. Орина світ Онуфріївна зачепила його гордість, та розчавила почуття, не зробивши нічого. Серце його не могло змиритися із болем, тому воно зачинилося десь там всередині, де його ніколи не потривожать, там де його ніколи не скалічать, давши волю холодному розуму. 
Мелодія скінчилася. Вогкі очі пекли, як же тоді хлопцю тому кричати хотілося, кричати звіром. Звіром, який помирає. 
Якби знав був, що кохання може в будь-який момент розбити те серденько, яке так наївно хотіло бути щасливим, то ніколи б і не закохувався.